Путін не піде на мир: як падіння Асада збільшує шанси України на перемогу

Падіння режиму Асада дійсно збільшує шанси на нашу перемогу (так, саме перемогу) у війні, хоча зв'язок тут непрямий. Перемога для України і Заходу неможлива без зміни режиму в РФ, якої той же Захід боїться, і небезпідставно.

Байден ніколи не наважився б на дії, що наближають таку зміну, хоча й говорив колись про це. Усі можливості, які надавалися останніми роками, були послідовно згаяні, а дієві заходи — такі, як герметизація і зниження "цінової стелі" — не застосовувалися.

Трамп рішучіший, але він поки що все робить для того, щоб "зійтися посередині" з путлером, попри те, що той уже давно "воює з Америкою".

Однак, при цьому пропонований (в ультимативній формі) компроміс стосується територій, але не самого суверенітету України: Трамп найменше хоче повторити афганський "подвиг" попередника.

Але будь-які дієві гарантії від подальшої російської агресії, природно, неприйнятні для путлера.

Наш головний шанс — що путлер почне бикувати, Трамп (разом з рештою тих, хто сумнівається) переконається в його недоговороздатності та погодиться прийняти ризики, пов'язані зі зміною режиму в РФ, як менше зло.

А головна небезпека — що путлер погодиться, але спроба перемир'я призведе до дестабілізації в Україні (підігрітої путлером), і на цьому все закінчиться.

Зокрема, Валерій Пекар цілком резонно зауважив у своєму аналізі сценаріїв, що путлер, як колишній КДБіст, скоріше буде не перти "в лоб", а спробує обвести Трампа навколо. . . пальця, ну чи того, на чому він збирався вертіти нового-старого президента.

Фіона Гілл добре описала, як це відбувалося раніше. Однак путлеру дуже важко й небезпечно відступати — не лише психологічно, а й, головне, з точки зору його влади.

Він поставив ва-банк на знищення української державності та ідентичності, ще й у конституції зафіксував приєднання чотирьох областей. Між тим, він не просто диктатор (строго кажучи, повноцінним диктатором він поки що не став), а "верховний пахан" мафіозної держави.

Яку так названо не тому, що там "править мафія", а тому, що вона влаштована як мафія. Тобто його влада — не від бога, а тримається на самоздійснюваних очікуваннях підлеглих.

Такий пахан не може проявити слабину (якою в цих колах, та й узагалі в російській культурі, вважається компроміс), не має права на помилку і взагалі має бути навкруги "альфа-самцем".

Путлер уже "зашкварився" під час пригожинського путчу, коли злякався, втік і залишив підлеглих розгрібати ситуацію. Це, як не дивно, зійшло йому з рук — імовірно, тому, що Пригожин був ще страшнішою альтернативою. Але та історія вже призабулася.

А провал у Сирії — зовсім свіжий, і після нього погоджуватися на компроміс, що передбачає відмову від головних "цілей СВО", — ще важче і ризикованіше: виходить, що відступ уже "система", а не випадковість.

Плюс, усі відступи — з Вірменії, тепер ось із Сирії — пояснюються і виправдовуються вищим пріоритетом, знищенням нас із Вами. Але якщо путлер відмовляється від боротьби за цей пріоритет, на який він поставив усе, тоді неминуче постане питання про всі попередні відступи.