Війна в Україні — виклик для Камали. Яким головнокомандувачем буде Гарріс

У разі обрання президентом США Камалі Гарріс доведеться мати справу із зовнішньополітичними проблемами, створеними за Байдена.

Головною з них політичний оглядач Гел Брендс у колонці для Bloomberg називає війну в Україні, для якої нинішня адміністрація так і не змогла сформулювати чіткого бачення перемоги Зовнішня політика рідко є панівним питанням на президентських виборах у США.

Але це незмінно важливо в умовах граничних ситуацій, а в тісних президентських перегонах може мати досить велике значення.

Ба більше, електорат — не єдина значуща аудиторія: те, що робить кандида, балотуючись, значно формує глобальні очікування того, що він або вона робитиме після обрання.

У міру того, як кампанія віцепрезидентки Камали Гарріс проти колишнього президента Дональда Трампа набирає обертів, вона має пройти три зовнішньополітичні випробування. Першим і найважливішим з погляду виборів є випробування на звання головнокомандувача.

Американці не очікують, що їхній президент стане дипломатичним або військовим натхненником. Вони очікують, що серйозні кандидати володітимуть базовими навичками, темпераментом і розсудливістю, щоб керувати країною та її Збройними силами у складному світі.

На своїй нинішній посаді Камала Гарріс накопичила великий досвід у державних справах. Окрім участі у внутрішньополітичних дискусіях адміністрації, вона заміняла Байдена на ключових заходах, як-от Мюнхенська конференція з безпеки на початку цього року.

Однак здебільшого участь Гарріс у вирішенні ключових геополітичних питань не була надто помітною — за винятком її ролі в міграційній політиці адміністрації, яка не має великого успіху в опитуваннях. Тож їй ще доведеться доводити свої зовнішньополітичні таланти.

Ці зусилля почалися з публікації відкритого листа, підписаного більш ніж 300 зовнішньополітичними діячами, здебільшого демократами, що свідчить про здібності Гарріс.

Очікується, що в період до листопада вона відіграватиме помітнішу роль у зустрічах з іноземними лідерами, принаймні тією мірою, як це дозволятимуть завдання передвиборчої кампанії.

Для проходження цього першого випробування також буде потрібно продемонструвати в промовах та інтерв'ю, що вона володіє цілою низкою стратегічних питань, з якими стикається президент.

Потім — другий тест: чи зможе Гарріс сформулювати послідовний і переконливий погляд на роль Америки у світі? Засоби масової інформації, безсумнівно, зосередять увагу на тих галузях, де вона та Байден розходяться в думках — наприклад, на її готовності чинити більший суспільний тиск на Ізраїль, щоби той припинив війну проти ХАМАСу.

(Зверніть увагу на її відсутність на виступі прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу перед Конгресом у середу).

Вона здобуде перевагу серед союзників через те, що просто не є Трампом, а також через те, що рекламує свою підтримку України і Тайваню, своє неприйняття агресивних автократій та інші аспекти спадкоємності політики Байдена.

Однак завдання для Гарріс — і це третє випробування — полягатиме в тому, щоб показати, що вона розуміє не тільки те, у чому політика президента досягла успіху, а й те, де провалилася. Кризове управління та побудова коаліцій є очевидними сильними сторонами Байдена.

Йому вдалося підштовхнути створення угруповань, великих і малих, які допомогли Україні протистояти російській агресії, дали відсіч прагненню Китаю до технологічного та геополітичного панування і створили дедалі згуртованіший демократичний світ.

Це — контраст із президентством Трампа, коли заклик до конкуренції з Китаєм було підірвано братовбивчими дискусіями з союзниками, що не вислизнуло з уваги Москви та Пекіна. Нинішня адміністрація також виявляла стійкість і відповідальність в умовах кризи.

Україна розвалилася б без підтримки США після російського вторгнення. Потім адміністрація виконала роботу, що заслуговує на довіру, щодо усунення ризиків ядерної ескалації.

На Близькому Сході панує керований хаос після нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня, але він цілком міг би стати некерованим, якби нинішня адміністрація не працювала над підтримкою, заспокоєнням і періодичним стримуванням Ізраїлю.

Організація у квітні багатостороннього захисту Ізраїлю від безпрецедентних ударів дронів і ракет Ірану стала знаковим досягненням. Проте команда Байдена також завагалася щодо низки питань, які доведеться вирішувати Гарріс, якщо її буде обрано.

Байден допоміг Україні уникнути поразки, але, схоже, у нього немає стратегії (окрім надії, що країна зможе пережити свого більшого та сильнішого сусіда) для того, щоб довести жахливу війну до прийнятного кінця.

Вашингтон використовував Військово-повітряні та Військово-морські сили, щоб пом'якшити шкоду, якої завдали єменські хусити, нападаючи на судна в Червоному морі та Аденській затоці, але він не завдав їм досить сильного удару, щоби зупинити ці атаки.

І адміністрація, схоже, не сприймає Іран як державу, яка може будь-якої миті зробити спробу створити атомну бомбу. Безглуздий підхід Байдена до торгівлі в Індо-Тихоокеанському регіоні послабив його загалом розумну політику щодо Пекіна.

Найнебезпечніше, що його адміністрація не змогла пояснити, як США упораються зі стратегічним ландшафтом, що характеризується жорстокими загрозами в багатьох регіонах, що посилюються, або протистояти кричущим недолікам американської військової могутності, головним чином спричиненим недостатнім фінансуванням Пентагону.