Свято спротиву окупантам. 14 серпня — перший Спас, який знаменує старозавітний опір ворогу, християнське зцілення та український добробут

Отак було / По всій Україні / Проти ночі Маковія, / Як ножі святили. Про цей ритуал осячення зброї напередодні повстання читаємо у Шевченкових Гайдамаках.

Займалася Коліївщина, яка багато в чому перегукувалася зі старозаповітним виступом Юди Макавея проти сирійсько-грецьких поневолювачів.

Відео дня Повбивати всіх місцевих, а на їхнє місце поселити чужинців — таким було завдання воєводи Аполонія на чолі 22-тисячного війська, яке 166 року до Різдва зайняло Єрусалим. Наказ віддав Антіох Епіфан IV, цар сирійської імперії Селевкидів.

Там після завоювань Александра Македонського почали переймати грецьку культуру та вірування. За півтора століття у цей коловорот затягло і тодішніх євреїв.

Однак патріотична більшість народу нехтувала чужинськими традиціями, чим викликала гнів формального сюзерена, з якого пізніші автори писали образ диявола.

Друга книга Макавеїв Старого Заповіту так повідомляє про свавілля завойовників у давній Юдеї: «Розлючений, як дика тварина, [цар Антіох] взяв штурмом Єрусалим. Він наказав своїм воїнам без жалю рубати тих, кого вони зустрінуть, і вбивати тих, хто сховався в будинках.

Була різанина молодих і старих, убивство жінок і дітей, винищення дів і немовлят». Сирійці влаштували бійню в суботу, священний день для євреїв, коли вони не могли взяти в руки зброю й оборонятися.

Місто було сплюндровано, а в головному храмі юдеїв поставили скульптуру Зевса Олімпійського. Цар Антіох Епіфан IV заборонив святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеєвого закону.

У час цього переслідування символами спротиву стали 90-літній священик Елеазар, Соломонія та її семеро синів — Макавейські мученики.

Завойовники, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця намовляли його, щоб він з'їв дозволене м’ясо, а перед своїм народом вдавав, що споживає заборонену свинину. Елеазар відмовився, аби не спонукати молодь до згрішення.

Попри тортури, він сердечно молився і помер, залишивши народові приклад стійкості. Після Елеазара мученицькою смертю загинули семеро його учнів, синів Соломонії. Вона бачила смерть кожної своєї дитини, проте підбадьорювала їх, заохочуючи до мужності.

Кожен з синів виявляв невідступність від віри. Антіох не сподівався на такий опір. Аби не зганьбитися в очах присутнього народу, він пообіцяв помилувати найменшого сина Соломонії, якщо мати змусить його підкоритися, проте й цей заклик окупанта виявився марним.

Після цього наймолодший син та мати загинули в тяжких муках, але не зріклися своїх законів. Стійкість братів надихнула Юду Макавея підняти повстання — загарбників вигнали з Єрусалиму, а храм очистили від чужинських ідолів.

Через кілька століть, вже коли християнство стало державною релігією більшості європейських країн, візантійські імператори започаткували традицію Виносу животворного Хреста у день вшанування Макавеїв.

Рештки того самого знаряддя тортур, на якому розіп'яли Сина Божого, віднайшла імператриця Олена орієнтовно на початку IV століття.

І впродовж подальших 500 років молитви, а як пощастить, то й дотик до реліквії зцілювали, спасали вірян — у серпні візантійська столиця щороку переживала пік сезонних хворіб.

За однією з літописних версій, київський князь Володимир прийняв хрещення саме цього святкового дня. До давньоюдейських подій 14 серпня має ще й свою українську паралель. Цього дня 1775 року російська цариця Катерина ІІ підписала указ про ліквідацію Запорізько Січі.

Коли ж священники розповідали вірянам про Макавеїв, народ асоціював їх зі своїми вітчизняними героями, що перепліталося зі сподіваннями на добре завершення вкладних часів та всілякі гаразди.

У серпні ж достаток в українській хаті вимірювався здоров’ям родини та коржами з медом та маком на столі. Хоча сам мак у народі має ще й філософське значення.