На передову після 5 днів підготовки. Або за лаштунками "елітного" підрозділу ЗСУ

Ще 2 тижні тому я вважав це неможливим, але за цей час у мене розвіялися будь-які ілюзії щодо цього". Думка. Далі — хроніка того, як я опинився в складі 101 окремої бригади охорони Генерального штабу та які сумні речі тут відбуваються. 30 січня.

Мені зателефонували з ТЦК Дніпровського району Києва та попросили прийти 2 лютого для "уточнення даних". Я, звичайно, розумів, до чого йде, але давно ухвалив для себе рішення не ухилятися від призову: якщо прийде повістка — піду. 2 лютого.

Прибув до ТЦК, уточнили мої дані, пройшов медкомісію, отримав мобілізаційнк повістку на 8 лютого.

На уточнювальне запитання, чи враховується освіта й професійний досвід під час розподілу на військові спеціальності, отримав відповідь: "Не хвилюйтеся, будуть представники військової частини, вони проведуть співбесіду й усе врахують".

Вища освіта в мене теоретична фізика. Після університету 6 років займався науковою діяльністю за фахом, після чого перейшов в ІТ. Останнім часом займався розробкою моделей машинного навчання.

Я наївно вважав, що зможу застосувати свої знання та вміння на користь Збройних сил України. 8 лютого. Прибув до ТЦК. Представники військової частини не змогли прибути. Постояв пів дня в чергах, щоби здати документи на військовий квиток.

Отримав нову повістку на 15 лютого з уточненням, що приходити лише в тому випадку, якщо заздалегідь зателефонують. Ок. 16 лютого. Зателефонували та сказали з'явитися наступного дня в ТЦК на 7 ранку.

Із собою взяти стандартний туристичний набір: спальник, каремат, одяг, посуд, сухпайок на 1 добу. Запитав, чи відомо, до якого підрозділу мене відправлять? Сказали — 101 бригада. Погуглив, охорона генштабу. Думав, що дуже добре. Вікіпедія пише: "елітний підрозділ".

Зараз це здається першокласним цинічним жартом. 17 лютого. Прибув у ТЦК. Зі мною — ще 4 особи. Нас відвезли до військової частини, де розташована 101 бригада. Там нас зустрів заступник командира 12 роти з морально-психологічного забезпечення (замполіт по-старому).

Почав одразу налаштовувати нас на те, що треба буде їхати на фронт, бо ситуація складна (це було зрозуміло й так, воювати комусь треба, чим я кращий за інших, щоб відсиджуватися в тилу?).

Але на запитання, скільки триватиме підготовка, відповів ухильно: "Нууу, залежно від спеціальності й ситуації на фронті. І взагалі, вам усе скажуть". Майже весь день чекали, доки нам видадуть речі.

Коли отримали, були в захваті, бо знали, що забезпечення бійців тримається здебільшого на волонтерах, а тут і бронік, і каска, і рюкзак, і навіть тактичні окуляри. Щоправда, виявилося, що більшість виданого — сумнівної якості, і ще купу всього треба докупити.

Але це не було сюрпризом. Сюрприз чекав попереду. . .

Після прибуття до тренувального табору (Київська область) на першому ж перекурі я дізнався, що весь батальйон (включаючи новачків) за кілька тижнів вирушає в Бахмут на нуль! (Якщо ця інформація відома кожному солдатові, то для ворожої розвідки це не секрет.

Тому жодної таємної інформації я не розголошую). Спершу не вірилося. Думав, може, їдуть лише ті, хто тренувався вже кілька місяців і/або мав попередній військовий досвід, а новачків залишать на навчанні та відправлять у зону бойових дій уже до наступної ротації. Я помилявся.

Остаточно сумніви зникли після спілкування з командиром роти, який сказав, що їдуть усі, змінити нічого не можна, бо був наказ.

Уся наша підготовка (новачків) складала 5 тренувальних днів: знайомство зі зброєю (базова техніка безпеки, неповний збір/розбір), 3 заняття з тактичної медицини, 3 заняття з піхотної тактики, стрільба (1 раз).

Із погляду командування підрозділу цього цілком достатньо, щоб утримувати оборону в найгарячішій точці фронту. Водночас набагато більше часу ми були на побудові (я нарахував від 4 до 7 побудов на день), ходили у наряд і виконували господарські роботи.

А ще бігали з документами на КСП роти (бувало по 5 разів на день), хоч усі необхідні документи ми подавали в ТЦК.

Загалом склалося враження, що для командування оформлення паперів важливіше за життя людей, якими вони командують (не впевнений узагалі, чи вважають вони особовий склад за людей).

Є ще купа неадекватних ситуацій, про які я міг би розповісти (і це за неповні 2 тижні), але суть точно передав один із моїх побратимів: "Я тут уже просто втомився дивуватися".