Буча — до та після окупації. Місцеві жителі розповіли, як місто повертається до життя

За кілька місяців після звільнення міста тут знову починає вирувати життя, лише раптові згорілі будівлі та пусті вікна нагадують про нещодавні події.

Завдяки українській армії Буча знову перетворюється на затишне містом з розкішним хвойним парком та зеленими вуличками. Мешканці міста, які не полишили свого дому й роботи, розповіли про найстрашніший місяць в історії Бучі.

А також про відновлення міста, що стало можливим завдяки зусиллям захисників і захисниць. Окупація Коли почалася війна, в місті не було води, газу, їжі, не працювали аптеки й магазини.

Щоб хоч якось допомогти місцевим жителям, у Бучанській міській раді було організовано кол-центр, який цілодобово приймав дзвінки від стурбованих громадян.

Пізніше кол-центр довелося перемістити в лікарню, де також бучанцям видавали ліки, гарячу їжу й допомагали заряджати телефони. Утім, ворог робив все можливе, аби припинити це та зламати дух населення. Згодом почалися вбивства, про які говоритиме весь світ.

Вбивали людей прямо посеред білого дня, попри те, що люди були у цивільному, вони йшли з баклажками води, з харчами, вони йшли по ліки. Друга Дмитра розстріляли, коли він із з сином йшов по ліки для своєї мами. Син залишився живим і зміг розповісти цю жахливу історію.

Таких історій, на жаль, було чимало. Когось розстріляли снайпери, поки він вийшов на балкон пошукати харчі, хтось загинув, бо намагався виїхати з міста.

Люди, які залишилися в окупації, а таких за підрахунками міської ради було приблизно 3,5 — 3,7 тисячі, були вимушені пристосовуватися до нової реальності: жодних благ цивілізації, жодного освітлення після 16.

00, не кажучи вже про вихід на вулицю, жодних телефонів, бо перевірка ворогом могла вартувати життя, постійний холод та голод, хаотичні обстріли та тіла вбитих співгромадян прямо посеред колись затишних вулиць. З медичними послугами теж складалось нелегко.

Лікар Ростислав Солонько попри обстріли та небезпеку залишався в окупованій Бучі та надавав допомогу жителям громади разом зі старшою медсестрою. Він згадує, що у перші дні була найбільша кількість поранених в їхній лікарні.

Згодом пацієнтів ставало все менше і менше, оскільки росіяни просто не пускали людей в медичні заклади, надати допомогу пораненим було неможливо, тож люди добиралися до лікарні самотужки лише через 5−7 днів після поранення.

Світла не було, рентген не працював, доводилося “дєдовським методом” все це робити. Переломи виправляли, вивихи, зашивали рани, робили перевʼязки. Намагались надати людям хоч якусь допомогу.

Попри всі жахіття люди трималися разом, допомагали один одному та обʼєднувалися проти ворога. Скільки ми спілкувалися з людьми, всі підтримували одне одного, були налаштовані на перемогу, на те, щоб знищити тих, хто прийшов сюди з війною.

Після окупації У місті вже знову люди гуляють у великому парку, відвідують кафе і магазини, катаються на велосипедах та самокатах. У довоєнній Бучі проживало 52 тис.

осіб, наразі до міста повернулося вже близько 70% населення, ба більше — переселенці шукають у звільненому місті прихисток. Станом на кінець липня в місцевому управлінні соціальної політики зареєстровано 5,5 тис. внутрішньо переміщених осіб, з них 211 — люди з інвалідністю.

За кошти місцевого бюджету вже відкрито два модульних містечка, в яких сумарно проживає 51 родини, у планах — іще три таких забудови. Місто поступово відбудовується, але справ іще багато: розбирати завали, ремонтувати мережі, закопувати ворожі капоніри, вивозити сміття.

Завдяки підтримці міжнародних гуманітарних місій в Бучі поступово поповнюється парк комунальної техніки, знищеної окупантами.

Вже скоро має розпочатися будівництво сучасного комплексу за підтримки Угорщини, який поєднає в собі ЦНАП, амбулаторію та поштове відділення. Про такий амбітний проєкт у Бучанській раді мріяли ще до війни, проте можливості такої не було.

Відтепер у місті буде чимало амбітних проєктів. Можливість відбудовувати вільну Бучу та інші населені пункти, зруйновані росіянами, — це здобуток українських військових. А щоб подякувати захисникам і захисницям, приєднуйтеся до руху Завдяки тобі.

Це національна кампанія, яка закликає вітати ветеранів, військових, рятувальників, військових та польових медиків за допомогою простого жесту — прикладеною до серця долонею.

Саме жест, а не фраза чи слова, найкраще підходять, щоб продемонструвати шану та вдячність нашим військовим, при цьому долаючи ніяковість від демонстрації почуттів. Рух з поширення цього жесту набув також формату онлайн-флешмобу в соцмережах.