Нещодавно Financial Times опублікував статтю, з посиланням на джерела ВРУ, що мобілізаційний резерв України становить 3,7 млн людей призовного віку. Плюс 1,5 млн людей з інвалідністю (як ми нещодавно дізналися, інвалідність буває різною) і 600 тис.
заброньованих осіб (хоча Уряд наводить інші цифри). Себто, за умови справедливого підходу, коли воюють всі придатні, ще два-три роки можна було б проводити повну ротацію ЗСУ. Відвоював своє — повернувся на економічний, політичний, культурний і інший фронти.
І, до речі, це було б дешевше для економіки держави, якби було проведено детінізацію і не потрібно було б платити хабарів, бо війська уникнути було б неможливо.
А вивільнений фінансовий ресурс скерувати на покращене забезпечення війська, щоб мінімізувати безповоротні втрати та поранення.
Зрозуміло, що комусь із політично-зрадницьких мотивів захотілося закапсулювати цю ситуацію: 1 млн воює і потім половина, яка виживе, хай голосує як хоче, а 4 млн чекають і вдячно підтримають того, хто "припинив цей жах" (насправді, ніхто ніщо не пробачить і майбутнє жорстоко покарає за минуле).
Причому, брешучи в очі, що нема ким замінити бійців на "передку".
Водночас такий підхід, із погляду державних інтересів, не лише поглиблює небезпечний розкол у суспільстві, коли одні не розуміють інших, але й спричиняє ситуацію, що коли закінчиться 1 бойовий мільйон, решта 4 млн піднімуть руки, і коли окупант стоятиме на порозі їхньої оселі — не вмітимуть вставити магазин в автомат, навіть якщо він у них випадково буде.
Це замість того, щоб за два роки мати 1 млн бійців, які йдуть у запас і повертаються до мирного життя (зі зброєю напоготові у сейфі), а на заміну їм виходить наступний вже навчений мільйон, а ще за 4 роки у нас вже 4-5 млн армія людей із бойовим досвідом, яку здолати неможливо.
Депутати та президенти мали б пільгу — воювати б ішли через 4-5 років, урядовці — одразу після звільнення. З погляду фінансових витрат держави — нічого б не змінилося, навіть форма видається раз на два роки.
А от з погляду боєздатності, ефективності і єдності нації — вона б точно зросла в рази. Голодомори — це результат безголовості нашої еліти, яка ніяк не могла зрозуміти, що єдина і ключова цінність для народу — самостійна держава.
Еліти, яка весь час металася між різними популістичними концепціями тих часів і мудрішала лише в екзилі, якщо доживала до еміграції. А далі, коли держава програвала, приходив окупант і робив із народом що хотів.
А хотів переважно винищити, щоб заселити благодатну територію своїми, переселенцями, які будуть потім розповідати за дружбу, язик і общіє корні.
Тому можна безкінечно формувати бригади з Генштабу (до речі, як там ситуація, 4-5 000 майорів, полковників, генералів дійшли на фронт з березня 2024-го?), відправляти генералів у окопи, формувати корпуси та нові бригади — якщо немає фундаменту і розуміння, то результат саме такий, як маємо зараз.
І, до речі, можна й далі сміятися з гіперлупу, але ми входимо в епоху Зоряних Воєн наразі на нашій планеті. Де хоробрість солдата лише з автоматом і лопатою завершується невідомою могилою. Все вирішуватимуть високі технології, їхній масовий і серійний випуск.
Це вже вам не якісь міністри чи майори розповідають, а генерали, які реально були в окопах тоді, коли дехто від повісток бігав. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
