Чому російські кібератаки — не воєнні злочини, але кримінальні

By Eliza Popova

"Кібер" не дотягує до кількості смертей і руйнувань, як "звичайна" війна. Але ідея завоювати цілий народ є злочинною та божевільною. Ось цей момент я нагадав би російським хакерам у межах кримінального права, коли вони опиняться в руках правосуддя". Думка.

Продовжується млява суперечка щодо застосування IHL (International Humanitarian Law — Міжнародне гуманітарне право) до "кібер". Цього разу, як пише Politico, наша сторона продовжує наполягати на тому, що російські кібератаки можна розцінювати як воєнні злочини.

Я не те щоб надто кровожерливий і підтримую пом'якшення моралі, але якщо довести принципи, викладені в конвенціях, до абсурду, то арміям, що воюють, бажано зустрічатися де-небудь на Північному полюсі і, щоб уникнути зайвих страждань, зіграти в шахи, після чого сторона, яка програла, здійснює ритуальне самогубство, а відсторонене, і від того безневинне населення радісно переходить під руку переможця.

Може, якось так воно й було за часів битви при Гастінгсі, але щось мені підказує, що й тоді подібний погляд на світ не мав нічого спільного з реальністю. Так, "кібер" не дотягує до тієї кількості смертей і руйнувань, як "звичайна" війна.

Але сама ідея завоювати цілий народ і навернути його в рабство не лише є злочинною, а й просто божевільною. Ось цей момент я підкреслив би, і коли в майбутньому російські хакери попадуться в чіпкі лапи правосуддя, їм цілком про це можна нагадати в межах кримінального права.

Незалежно від того, "скоординовані" атаки чи ні (насправді — ні). Крім координації, буває ще реакція — просто як зміна поведінки на обставини, що змінилися.

Стосовно страждань цивільних від кібератак, то ними цілком можна знехтувати, адже санкції в цьому плані діють анітрохи не гірше за кібератаки, і від переходу з "Макдональдса" на "Вкусно і Точка" ще ніхто не вмирав.

А в The Record зазначають, що даних у Росії хакнуто вже пристойно, і вони ще чекають на свого дослідника (винесено у заголовок).

Тут я хотів би зазначити, що в паблік потрапляє лише мізерна частина даних і що громадськість не є споживачем (consumer) інформації, тому проблема полягає не в аналізі, а, скоріше, в координації, щоб перетворити отриманий доступ не на медійний (це другорядне завдання), а на економічний і фізичний ефект, що потребує часу.