Вручити перемогу Путіну: до чого може призвести страх Заходу перед ескалацією

Спроби Заходу керувати конфліктом в Україні призвели до того, що Путін зміг перехопити ініціативу. Звертаючи на це увагу, військовий експерт Микола Бєлєсков у колонці для Atlantic Council закликає союзників змінити тактику, поки не пізно, а часу залишилося вже небагато.

Мільйони українців зі змішаними емоціями спостерігали в минулі вихідні, як коаліція країн об'єдналася, щоб захистити повітряний простір Ізраїлю від іранських бомбардувань. Реакція України навряд чи була несподіваною.

Зрештою, ця разюча демонстрація ефективності міжнародної протиповітряної оборони була саме тим, про що просили самі українці відтоді, як у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в їхню країну.

Після операції із захисту Ізраїлю західні чиновники швидко відмовилися від будь-яких прямих порівнянь із Україною. "Різні конфлікти, різний повітряний простір, різна картина загроз", — прокоментував ситуацію представник Ради національної безпеки США Джон Кірбі.

Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон був ще відвертішим, заявивши, що використання британських літаків для збиття російських безпілотників на Україні призведе до "небезпечної ескалації" війни.

Українській аудиторії аргумент Кемерона проти ескалації був надто знайомий. Протягом останніх двох років західні партнери України прагнули знайти тонкий баланс між допомогою в самообороні країни та запобіганням усьому, що могло б призвести до ширшої європейської війни.

Цей страх, що переважав, перед ескалацією сформував реакцію Заходу на російське вторгнення та був майстерно використаний Путіним для обмеження військової підтримки України.

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії страх ескалації вже утримував західних лідерів від постачань зброї в Україну. Після початку атаки адміністрації Байдена знадобилися дорогоцінні місяці, щоб відправити артилерію та ракетні системи HIMARS.

Минув майже цілий рік, перш ніж західні партнери нарешті домовилися про плани постачання відносно невеликої кількості сучасних танків. Ця модель затримок і напівзаходів не демонструє жодних ознак зміни.

Російське вторгнення триває вже третій рік, але Україна все ще очікує на отримання першої партії винищувачів F16. Водночас чиновники в Києві відчайдушно закликають партнерів надати їм ракети великої дальності й системи ППО.

Бажання Заходу за всяку ціну уникнути ескалації суперечить базовій військовій доктрині та зіграла важливу роль у запобіганні більшого успіху на полі бою в Україні.

Коли путінські сили вторгнення 2022 року були найслабшими, Україні відмовили в підтримці, необхідній їй для прориву вразливих оборонних ліній Росії на Півдні.

На той час, коли партнери Києва погодилися створити необхідні наступальні сили, було вже занадто пізно; Москва мобілізувала додатково 300 000 солдатів і зміцнила лінію фронту.

Протягом усього вторгнення Росія постійно підживлювала Захід побоюваннями щодо ескалації конфлікту за допомогою войовничих заяв, сигналів за таємними каналами та розумних операцій впливу. Найефективнішою тактикою залякування Кремля є ядерний шантаж.

Наприклад, наприкінці 2022 року американські перехоплювачі почали виявляти неясні, але тривожні приклади "балаканини" про підготовку Росії до застосування ядерної зброї.

Багато хто вважає, що це був навмисний прийом, покликаний підвищити довіру до публічного брязкання ядерною зброєю Путіна. Схоже, це спрацювало.

Ця інформація призвела до палких дебатів у Білому домі та ядерних військових ігор у Пентагоні, водночас представники адміністрації Байдена відновили дипломатичні контакти з Москвою.

Важливо зазначити, що побоювання щодо можливої ядерної відповіді з боку Росії послабили ентузіазм Заходу щодо використання переваг України в той час, коли армія Путіна безладно відступала.

Бажання Заходу уникнути ескалації не тільки послаблює наступальні можливості України, а й підриває здатність Києва захистити себе. Протягом останніх двох років Україні було заборонено використовувати західну зброю проти цілей усередині Росії.

Останніми тижнями офіційні особи США навіть заперечували проти використання Україною власної зброї для нападу на російські нафтопереробні заводи. Ці штучні обмеження створили безпрецедентну ситуацію, яка посилює наявний дисбаланс сил між Росією та Україною.

Хоча Росія може бомбити українську інфраструктуру за своїм бажанням, українські командири сильно обмежені у своїх можливостях завдавати ударів по авіабазах, виробничих об'єктах і логістичних вузлах усередині Росії, які використовуються для нападу на Україну.

Акцент Заходу на управлінні ескалацією затягнув війну в Україні, дозволивши Росії подолати початкові невдачі та повернути собі ініціативу.

Це завадило українським збройним силам розвинути імпульс, набраний наприкінці 2022 року, і перетворило динамічну війну на боротьбу на виснаження, яка значною мірою вигідна Росії.

Дозволивши залякати себе загрозою російської ескалації, західні лідери надали Путіну ефективне право вето на різні категорії військової допомоги Україні. Відсутність рішучості Заходу неминуче додала сміливості російському диктатору.

Політики в Європі та США тепер повинні вирішити, хочуть вони продовжувати цю програшну стратегію чи нарешті присвятити себе перемозі України. Ще не пізно ухвалити розумнішу військову стратегію, але час іде.

Якщо Україні не будуть надані інструменти для перемоги над Росією на полі бою, Путін здобуде історичну перемогу, яка змінить клімат міжнародної безпеки.

Якщо це станеться, сьогоднішній акцент на запобіганні ескалації розглядатиметься як найбільша геополітична помилка з часів політики умиротворення 1930-х років. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.