Ані Жванецького, ані Бабеля. Чому будь-яка згадка про СРСР — гра на руку Росії

Дискусія про доцільність перейменувань топонімів в Україні вкотре загострилася і призвела до зіткнення двох протилежних думок.

Одну з них представляє військовий експерт Олександр Сурков — він вважає, що з мапи України має зникнути все, що має зв'язок із СРСР, бо все це — гра на руку Росії Щодо резонансних перейменувань. Моя особиста думка.

Із 2002 року пропаганда РФ вбиває у мізки не тільки своїх підданих, а й усіх навколо ностальгію по СРСР, з метою цей СРСР "зібрати". Тобто знову нас підкорити. За будь-яку ціну, навіть через масові вбивства громадян і знищення міст.

Абхазія, Чечня, Південна Осетія, Україна — ось він, наслідок саме цієї ностальгії за СРСР. На тлі цього інтелігентське ниття за "невинними" письменниками, яких прибрали з адресних вказівників, це навіть не смішно.

Все, що викликає асоціації з СРСР, слід стирати з інформаційного поля. І тут уже не важливо, що Жванецький був "прихованим антирадянщиком", а Бабель загинув у сталінських катівнях.

Наступне покоління не повинно бачити їхні імена — на фото, відео, у непрямих згадуваннях, у назвах вулиць, тобто адресах. Бо це дуже велике, багатомільйонне охоплення, якщо говорити сучасними термінами просування контенту.

А кожна згадка про умовного Жванецького — референс до СРСР. І це не стосується того, був він хорошою чи поганою людиною та письменником. Щоби не давати імперській пропаганді продовжувати влізати в наші мізки, потрібно міняти референси. Попри стогони тих, хто на них виріс.

Я сам класичний "борн ін зе юесесар". Але вважаю, що поки існує Росія, Україні треба просто викорчовувати будь-які згадки про нього. Це питання не культури, а виживання. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції.