Сенс іти до ЗСУ: як підтримувати моральний дух армії та чому важливо це робити

Щодня ворог втрачає колосальну кількість солдатів, а підрозділи ЗСУ домагаються успіхів - і ось про це потрібно невпинно нагадувати Моральний дух військ. Трохи особистих спостережень. Ми зараз живемо в ситуації, коли ворог має ініціативу.

Коли ініціатива була у нас — більш пригнічений стан був у росіян, коли вони забрали ініціативу — все змінилося на 180 градусів. І ми все сприймаємо в чорних тонах.

Про те, що ініціатива — то є річ змінна, і щоб нею володіти — треба план та відповідний моральний стан, всі вже забули. Ми обговорюємо здебільшого невдачі, забуваючі про тих, хто робить свою роботу успішно. Місяць за місяцем.

Наш підрозділ, наприклад, перестав викладати відео уражень ворога та техніки, бо нічого цікавого чи нового ми в цьому не бачимо вже.

Та і що показувати? Всі ці ураження дронами в різних ракурсах всі підписники вже бачили багато разів, в тому числі від інших підрозділів, які теж гарно роблять свою роботу.

Піхота перестала викладати відео успішного відбиття штурмів/своїх штурмів, тому що "ну це ж вже багато разів було". Ну і чого хвалитись, що позицію відбили, якщо ми вчора 10 кв. км втратили? І ці всі подвиги залишаються за кадром.

Вся ця робота, яку підписники бачать в сухій статистиці Генштаба кожен ранок з втратами ворога 1000-1500 за добу. Військова машина працює. Генерує події, які залишаються за кадром.

Вперто точить камінь, який складається з тисяч мʼясних мішків особового складу, розуміючі, що цей камінь має межі і колись черговий удар дасть неочікувану, але таку важливу тріщину, і потім ми зрозуміємо, що достояли до потрібної події, вистояли, і почнемо бити туди все сильніше, трощити цей камінь активніше, але зараз треба стояти й наносити ураження.

І ми стоїмо. Переживаючи черговий складний день. З нервами, поганим настроєм, критикою (ну куди ж без цього? Який солдат не критикує командування?) командирів, та стараючись забезпечити себе на завтра, бо завтра буде не менш складний день. Так ось.

Мені дуже не подобається, що ми почали забувати, якими силами ми тримаємося та які події генеруємо.

Бо кожен день складається не тільки з втрат території, але ще і з героїчних подій піхоти, успішних подій дронщиків та багато простих подій, які дозволяють жити цій військовій косилці, що не глядячи ні на що, продовжує свої кроваві жнива.

І про це треба знову навчитися говорити. Це ж є й одною з проблем мобілізації. Піти в армію, яка успішна — народ може піти. Піти в армію, що програє та біля неї тільки погани новини — ну це вже зовсім по-іншому сприймається.

Треба більше говорити не тільки про проблеми, але і про досягнення, і про героїзм. Так, це складніше, ніж у 2022 році, коли ще всі не були настільки вимотані війною. Але треба. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.