Крилата ракета SOM-J: квантовий стрибок для військової незалежності Туреччини

Це частина її широкої стратегії незалежності від європейських сусідів з метою досягнення регіонального домінування на Близькому Сході. Новітня система, яку Туреччина розробила для себе, — це крилата ракета SOM-J (Stand-Off Munition-J).

Фокус переклав статтю геополітичного аналітика Брендона Дж. Вайхерта про нову турецьку розробку в галузі ракетного озброєння.

Розроблена TÜÍTAK SAGE (турецький Інститут досліджень і розвитку оборонної промисловості) спільно з ROKETSAN, крилата ракета SOM-J являє собою справжній квантовий стрибок у розвитку високоточних керованих боєприпасів.

SOM-J — варіант із сімейства SOM, яке з'явилося 2006 року і було першими крилатими ракетами вітчизняного виробництва.

Інститут TÜÍTAK SAGE можна порівняти з американським військово-дослідницьким підрозділом DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency); він очолив проєкт зі створення зброї, здатної вражати як стаціонарні, так і рухомі цілі з безпечної відстані понад 178 км.

Турецьке сімейство крилатих ракет SOM, що включає такі легендарні варіанти, як SOM-A, SOM-B1 і SOM-B2, перебуває на озброєнні ВПС Туреччини з 2011 року і встановлюється на платформи F-16 Fighting Falcon і F-4E 2020 Terminator.

SOM-J, однак, з'явилася як спеціалізована версія, спочатку призначена для інтеграції у внутрішній збройовий відсік літака F-35 Lightning II — плід співробітництва між TÜÍTAK SAGE, ROKETSAN і Lockheed Martin, яке офіційно розпочалося 2014 року.

На жаль для Анкари, 2019 року Туреччину виключили з програми F-35 через купівлю російської системи ППО С-400 після відмови адміністрації Обами продати системи Patriot своєму партнеру по НАТО. Через це терміни розробки SOM-J зросли.

Однак Туреччина не відмовилася від проєкту, а переорієнтувалася на інтеграцію ракети з вітчизняними платформами, як-от F-16, майбутній бойовий літак п'ятого покоління KAAN, і БПЛА типу Bayraktar Kizilelma і Akinci.

Здатність Туреччини швидко адаптуватися перед обличчям непоступливості Заходу підтверджує логіку, яка лежить в основі її стратегічного повороту до технологічної автономії, що є наріжним каменем її оборонної політики в рамках таких ініціатив, як "Національні дослідження і розробки для національної оборони".

SOM-J — це автономна високоточна крилата ракета нового покоління, призначена для нейтралізації добре захищених наземних і морських цілей. Ракета здатна долати відстань понад 434 км, що робить її грізною далекобійною зброєю.

Низький радіолокаційний перетин надає ракеті скритності, дозволяючи SOM-J ухилятися від більшості засобів ППО противника. У цій ракеті також використовуються складні системи наведення.

Ці системи поєднують у собі інерціальну навігацію (INS), GPS, навігацію з прив'язкою до місцевості (TRN) та інфрачервоні шукачі з формуванням зображення (IIR), що забезпечує точне наведення навіть в умовах протистояння, коли сигнали GPS можуть бути заглушені.

Однією з відмінних рис ракети є розширені можливості передачі даних, що дозволяють здійснювати управління після запуску.

Це включає в себе зміну цілевказівки, оновлення цілей, скасування місії і можливість глушіння зв'язку, що забезпечує оперативну гнучкість у динамічних бойових сценаріях.

Поки що ракета оснащена французьким турбореактивним двигуном TRI-40, але турецькі інженери планують перевести її на вітчизняний двигун Kale KTJ-3200.

Модульна конструкція ракети може використовувати різні конфігурації боєголовок, що дає змогу адаптувати її до конкретних вимог місії — проти незахищених цілей, укріплених бункерів або морських платформ. 21 березня 2025 року SOM-J успішно атакувала надводну ціль.

Запущена з літака F-16, що належить 401-й випробувальній ескадрильї ВПС Туреччини, ракета точно вразила ціль у морі, довівши широту свого застосування.

Випробування, про які оголосив міністр промисловості та технологій Туреччини Мехмет Фейт Качір, підкреслили, що SOM-J є "ефективним множником сили" для сучасної війни.

Здатність вражати військово-морські сили з великої дистанції усуває критичну прогалину в арсеналі Туреччини, особливо в умовах регіональної напруженості в Східному Середземномор'ї та Чорному морі. Зрозуміло, розвиток пов'язаний із труднощами.

Перехід на вітчизняний двигун, хоч і є кроком уперед у плані автономності, потребує ретельних випробувань для забезпечення надійності.

Інтеграція з численними платформами, зокрема з сучасними БПЛА та турецьким літаком п'ятого покоління KAAN, потребуватиме значних інженерних зусиль та інвестицій.

І хоча радіус дії та можливості ракети вражають, їх необхідно постійно модернізувати, щоб не відставати від систем ППО в регіоні, які розвиваються, особливо тих, які експлуатує Греція. . . або Росія. На щастя для Туреччини, у цій системі переваги переважують недоліки.

Модульна конструкція ракети і значний радіус дії роблять її привабливою на міжнародному ринку за умови, що Туреччина дотримуватиметься досить жорсткого режиму контролю за ракетними технологіями (MCTR), членом якого вона є.

Крім того, поточні досягнення в галузі штучного інтелекту і систем передавання даних можуть підвищити її автономність і ефективність, що відповідає світовим тенденціям у галузі інтелектуальної зброї.

SOM-J — це справжня революція для Туреччини, яка не тільки зміцнює національну безпеку, а й перетворює країну на значущого гравця глобальних оборонних технологій. Брендон Дж.

Вайхерт — аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг "Winning Space: How America Remains a Superpower", "Biohacked: China's Race to Control Life" і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy".