Ізраїль і Україна: уроки реальних воєн для армії США

Армія США постійно готується до майбутніх війн, однак бойові дії в Україні та секторі Гази показали, що сучасна війна змінилася. Американські військові витрачають незліченну кількість часу, енергії та зусиль на підготовку до майбутніх воєн.

Однак періодично трапляються реальні війни, руйнуючи гіпотетичні конструкції й показуючи, як постійно мінлива взаємодія доктрин, технологій і керівництва впливає на характер війни.

Конфлікти, що вирують сьогодні в Україні та Газі, є трагічними прикладами двох різних видів сучасних війн – одна з них здебільшого є звичайним зіткненням між державами, яке відбувається на тисячокілометровий лінії фронту, а друга – неконвенційним конфліктом між терористичною групою та державою, яка веде бойові дії в тісному і густонаселеному міському районі.

Хоча ще занадто рано робити висновки з цих поточних конфліктів, вони, тим не менш, вказують на тривожні прогалини в мисленні американських військових щодо конфліктів майбутнього.

Фокус переклав статтю Девіда Барно і Нори Бенсахель про уроки російсько-української війни і війни в Ізраїлі. Є три нові царини, в яких американські військові можуть виявитися абсолютно не готовими до мінливого характеру сучасної війни.

Вони пов'язані з проблемами великомасштабних міських воєн, новим визначенням переваги в повітрі і тим фактом, що деякі приватні компанії по суті стали учасниками бойових дій.

Американські військові лідери продовжують наголошувати на ймовірності міських операцій у майбутньому, але вони не зробили майже нічого, щоб розробити та підготувати свої сили до цих винятково складних битв.

У 2016 році тодішній начальник штабу сухопутних військ генерал Марк Міллі зауважив: "У майбутньому, як я можу сказати з дуже високим ступенем упевненості, американська армія битиметься в міських районах… [але] зараз ми до цього не готові". У 2023 році мало що змінилося.

Незважаючи на досвід боротьби з повстанцями в Іраку, американські військові не вели бойових дій у великих містах з часів Тетського наступу у В'єтнамі 1968 року. Проте зростання урбанізації – одна з найочевидніших глобальних тенденцій цього століття.

За прогнозами ООН, до 2050 року 68% населення планети житиме в містах. У 578 містах світу проживає понад мільйон осіб, і до 2030 року їх кількість зросте до 662.

Сьогодні у світі налічується 32 мегаполіси з населенням понад 10 мільйонів осіб, і очікується, що до 2030 року їхня кількість збільшиться до 43. У перший рік війни в Україні міста були основним полем бою.

Хоча російські військові майже напевно вважали б за краще битися на початку війни на великих просторах відкритої місцевості, їх неминуче тягнуло в міста – переважно тому, що Росії було необхідно поповнювати свої сили через великі залізничні та автомобільні мережі в міських умовах.

Інтенсивні бої і повсюдні руйнування в таких містах, як Маріуполь, Бахмут, Харків і Херсон, нагадували образи Сталінграда часів Другої світової війни.

У будь-якому наземному конфлікті майбутнього противники неминуче тяжітимуть до міських районів – і найвирішальніші битви майбутньої війни цілком можуть відбутися саме там.

Хоча війна в Україні і враховує великі міські бої, масштаби сьогоднішньої операції Армії оборони Ізраїлю в Газі – одному з найбільш густонаселених районів світу – перевершують практично весь недавній досвід міських боїв.

У місті Газа Ізраїль зіткнувся з добре озброєним і глибоко вкоріненим угрупуванням бойовиків, яке розпорошене серед цивільного населення чисельністю 1,1 мільйона осіб, і все це під пильною увагою міжнародних ЗМІ та згідно із суворими законами збройних конфліктів.

Ізраїльські сухопутні війська задіяли піхоту і бронетехніку для маневрування перегородженими вулицями, використовуючи методи, розроблені під час останнього великомасштабного вторгнення в Газу 2014 року.

Вони продовжують розбирати будівлі, захищати місцевість, вести бої в підземних норах і битися з бойовиками ХАМАСу, захованими серед сотень тисяч наляканих мирних жителів.

Ізраїльські ВПС також завдають масованих авіаударів, які зруйнували значні частини північної частини Гази.

Коли востаннє піхотний батальйон США зачищав лікарню або хмарочос? Американські військові не зможуть покладатися тільки на тактику протистояння і точні удари під час міських операцій у великому місті.

Для встановлення контролю над міським ландшафтом їм доведеться вдатися до великомасштабних танково-піхотних операцій, під час яких неминуче загине безліч як комбатантів, так і мирних жителів.

Це означає, що сухопутні війська США (включно з армією, морською піхотою і силами спеціальних операцій) мають бути краще організовані, навчені й оснащені для інтенсивних міських боїв.

ВПС США розуміють, що в майбутніх великих конфліктах вони зможуть домогтися локальної переваги в повітрі тільки в певні періоди.

Але нинішні війни, особливо в Україні, показують, що в майбутньому конфлікті їм, ймовірно, не вдасться домогтися справжнього контролю над повітрям, оскільки небо заполонять дешеві і численні безпілотники.

Дорогі й застарілі військово-повітряні сили відіграють обмежену роль в Україні, оскільки засоби протиповітряної оборони проти пілотованих літаків стали потужнішими (а США і Росія прагнуть обмежити потенційну ескалацію).

Однак безпілотники майорять всюдисущою тінню над кожним українським фронтом – вони надають розвіддані про сили супротивника, визначають цілі для артилерійського і ракетного вогню та несуть потужні боєприпаси, здатні знищувати танки, калічити піхоту і підривати логістичні склади далеко від фронту.

Вони також допомагають нейтралізувати дорогі російські засоби ППО і націлюються на російське обладнання для створення електронних перешкод.

Саме безпілотники дальнього радіусу дії, а не пілотовані бомбардувальники, регулярно завдають ударів у глибині території по найважливіших цілях від Москви до Києва.

Над лінією фронту Росії та України безпілотники зараз домінують у так званій "повітряній літоралі" – просторі між землею і великими висотами, на яких проводяться пілотовані повітряні операції.

Раніше контроль над повітряним простором над арміями, що ведуть наземні бої, належав виключно дорогим і складним високотехнологічним ВПС, а сьогодні його здійснюють цілі армії дешевих безпілотників.

Цей переворот робить традиційні концепції переваги в повітрі неповними, якщо не сказати застарілими. Війна в Газі також показує, як безпілотники змінюють значення переваги в повітрі.

Ізраїльські ВПС є одними з найкращих у світі та літають на найсучасніших пілотованих літаках, тоді як нерегулярні формування ХАМАСу діють фактично без авіації.

Але навіть криваві атаки ХАМАСу 7 жовтня враховували безліч атак відносно дешевих безпілотників на повітряні та морські цілі, багато з яких виявилися приголомшливо ефективними, попри незаперечне конвенційне панування Ізраїлю в повітрі.

Обидва конфлікти свідчать про те, що справжньої переваги в повітрі більше не можна домогтися тільки завдяки створенню високотехнологічних військово-повітряних сил вартістю в кілька мільярдів доларів, здатних перемогти аналогічні можливості противника.

І в майбутньому над полями битв літатиме ще більше безпілотників, ніж сьогодні, оскільки вони стають дедалі дешевшими і широко доступними для будь-якої держави або групи, які бажають їх придбати.

Дешеві безпілотники, особливо при масовому застосуванні, і далі домінуватимуть у повітряній літоралі і наноситимуть удари по наземних військах, тоді як високорозвинені і дорогі військово-повітряні сили будуть практично безсилі їх зупинити.

Для військ на землі атаки масових безпілотників вартістю 200 доларів настільки ж смертоносні, як і бомби, скинуті з багатомільйонних винищувачів противника.

ВПС США повинні придумати, як домогтися переваги в цьому новому спірному повітряному просторі над зграями безпілотних літальних апаратів – завдання, для якого їхні дорогі винищувачі геть не пристосовані.

Безпілотники – не єдина комерційна технологія, що відіграє ключову роль як в Україні, так і в Газі. Супутникова мережа Starlink Ілона Маска стала чи не найвідомішим прикладом. Нині вона забезпечує всю інтернет-магістраль, на яку спирається Україна у своїй війні.

Але комерційні продукти, адаптовані для використання у воєнний час, можна побачити повсюдно в обох конфліктах, включно з великою кількістю дешевих китайських дронів DJI Mavic і використанням бойовиками ХАМАСу комерційного інтернету в Газі для забезпечення зв'язку і просування терористичних відеороликів на глобальну аудиторію.

Це має величезні наслідки для майбутніх воєн. Малі держави і недержавні суб'єкти зможуть купувати супутникові знімки, які не поступаються за якістю фотографіям з надзвичайно дорогих військових супутників, що ще більше підвищить прозорість поля бою.

Це означає, що широке коло слабких держав і недержавних суб'єктів, як-от повстанці-хусити, іранські проксі в Іраку та Сирії, бойовики "Ісламської держави" і наркокартелі в Латинській Америці, тепер зможуть отримати доступ до знімків, які раніше були виключною власністю великих світових держав.

Використання комерційних технологій під час військових операцій ставить низку надзвичайно складних питань. Одне з них пов'язане з обмеженими можливостями уряду США впливати на дії приватних компаній. Візьмемо як приклад Starlink.

Уряд США може заборонити компанії Маска надавати знімки Росії відповідно до санкцій, введених після вторгнення в Україну. Але якщо Маск вирішить перекрити доступ українців до Starlink, як він неодноразово погрожував, уряд США мало що зможе зробити.

Він міг би націоналізувати Starlink як найважливіший стратегічний актив, але важко уявити, що такий радикальний крок буде зроблено в умовах справді екзистенційного конфлікту для Сполучених Штатів.

Уряд також може спробувати звернутися до совісті Маска і присоромити його, провівши слухання в Конгресі або мобілізувавши громадську підтримку. Але остаточне рішення залишається за Маском, незалежно від його величезних стратегічних наслідків.

Закриття Україні доступу до Starlink миттєво зробить українські збройні сили набагато менш ефективними – і навіть може забезпечити Росії вирішальну стратегічну перевагу. Тут також існує безліч складних юридичних питань.

Якщо продовжити приклад із супутником Starlink, то чи дозволяє міжнародне право Росії на законних підставах завдавати ударів по супутниках Starlink, оскільки Україна явно використовує їх для забезпечення військових операцій? Якщо відповідь позитивна, то якою мірою уряд США несе відповідальність за захист цих супутників або компенсацію збитків Starlink? А якщо відповідь буде негативною, і Росія все одно атакує супутники, наскільки це утримає компанії від підтримки майбутніх військових операцій і з якими наслідками? Ми не юристи і не претендуємо на розуміння всіх тонкощів законів, які можна задіяти.

Але, тим не менш, ми вважаємо, що безпрецедентна інтеграція комерційних технологій і компаній, які їх надають, у військові операції порушить нові практичні та юридичні питання, які безпосередньо зачеплять збройні сили США в майбутньому конфлікті.

Реальні війни дають змогу зрозуміти зміни характеру війни, які ніколи не зможуть повною мірою розкрити концепції мирного часу і варгейми.

Війни в Україні та в Газі показують, що американським військовим слід посилити підготовку до великомасштабних міських конфліктів, розширити концепцію переваги в повітрі, щоб розв'язати проблему безпілотників у спірній повітряній літоралі, і спільно з урядом США продумати деякі гострі питання, що виникають, коли приватні компанії по суті стають учасниками бойових дій.

Війни в Газі та в Україні мають стати для американських військових каталізатором для того, щоб переглянути застарілі ідеї та прискорити адаптацію до нових способів ведення воєн. Девід В.