Секрет російського наступу: чому командування ЗСУ не може йому протидіяти

На Курахівському напрямку, так само, як й на Времіївському, ситуація продовжує погіршуватись.

Зокрема: Я вже писав, що схильність російського військового командування до "обходов и охватов" є цілком очевидною та зрозумілою в контексті основних положень оперативного мистецтва, які сповідують на цей момент в російському війську.

Але кожного разу, це чомусь знову стає відвертим "откровенням" для командування оперативно-тактичного рівня ЗСУ.

В ходу планування та організації ведення бойових дій воно знову й знову намагається утримувати та обороняти "основні вузли" зі слабими, а то й взагалі не прикритими флангами… Замість створення "проти флангів" більш-менш потужних тактичних груп У ГЛИБИНІ (нехай тактичній) своєї оборони, які б могли в разі потреби якщо й не контратакувати передові підрозділи противника, який намагається обійти чи охопити той чи інший район (вузол) нашої оборони, то принаймні не дати противнику розширяти свої вклинення на його флангах — командування ЗСУ продовжує приділяти основну увагу саме утриманню конкретних "вузлових пунктів".

Причому робить це в умовах очевидної НЕЗДАТНОСТІ забезпечити фланги цих "вузлів". Добре, коли противник, в силу тих чи інших причин, не може їх обійти, як це зараз відбувається в районі Часів Яру, й він вимушений штурмувати\атакувати в лоб.

Але у переважній більшості випадків з такими складнощами він у реалізації своїх задумів (планів) не стикається… Кінець кінцем, з них (у сенсі, "вузлів") все одно доводиться відходити (часто, із далеко необов’язковими втратами), бо противник впевнено їх обходить по флангах й в разі несвоєчасного прийняття рішення на відхід просто перерізає шляхи підвозу МТЗ та перекидання підкріплення в них.

Так було в Авдіївці, так було у Вугледарі, Селидовому, так зараз противник робить в районі Курахового та, очевидно, у більшому масштабі спробує це зробити протягом зими у Торецьку та Покровську.

Методологія очевидна – потужні флангові ударні групи (як правило, у вигляді підсиленої загальновійськової армії, яка має у своєму складі повноцінну мотострілецьку чи танкову дивізію) та 1 чи 2 сковуючі "з фронту" оперативно-тактичні групи (у вигляді 2-3-х бригад чи навіть стрілецьких\мотострілецьких полків мобрезерву).

Як це виглядає на практиці? А так, як це зараз відбувається на Курахівському та Вереміївському напрямках.

Дві флангових ударних групи: Ну й дві сковуючі групи: які, по суті, витісняють наші війська "по фронту", дроблячі та розсікаючі його певні частини на окремо взятих тактичних напрямках.

Я не можу сказати, що українське командування у цьому сенсі, чогось "кардинального" не розуміє, або не усвідомлює сенсу задумів (планів) противника. По характеру його реакції стає зрозуміло, що воно, очевидно, цілком розуміє те, що робить противник.

Однак, скоріш за все, в нього просто не вистачає сил та ресурсів реагувати на ці дії противника в ДОСТАТНІЙ МІРІ… Наприклад, вперта оборона українських підрозділів в районі Константинопольське (нижн) – Успенівка – Ганівка – Трудове по річці Сухі Яли, очевидно, дещо пригальмувала крайній правий фланг УВ "Восток".

Так само, як вперті оборонні бої ЗСУ в районі Сонцівки та Зоря, очевидно трохи відсунули у часі "швидке" зайняття противником с. Курахове "з ходу". Однак, знову ж таки, противник, навіть стикнувшись із такою протидією, знаходить спосіб вперто гнути "свою лінію".

Він просто розширює масштаб та ширину "обходу та охвату". Не вийшло через Сонцівку – прорвемось ще північніше, на Українку. Вперлися в Успенівці – не проблема, прорвемось через Розлив та Роздольне… ну й т. д. Тобто, головний принцип зрозумілий.

Командування противника, очевидно, знає про брак людей та ОВТ в передових частинах та з’єднаннях ЗСУ й намагається їх ще більш "розтягувати по фронту" (шляхом створення гострої необхідності прикривати фланги), роблячи їх рівень боєздатності, скажімо так, взагалі проблематичним.

Адже зрозуміло, що від кожного додатково "нарізаного" км у смугу оборони тієї чи іншої бригади її загальний рівень стійкості далеко не покращується.

На цей момент противник може це собі дозволити, бо має очевидну перевагу в людях та ОВТ, хоча, звісно, не безкінечну — бо очевидно, що від певних "заманливих пропозицій" на оперативно-тактичному рівні й йому доводиться, через обмеженість власних ресурсів, все ж-таки відмовлятися, або принаймні зсувати їх реалізацію у часі.

Як з цим боротися та як протидіяти цьому? Існує декілька цілком прийнятних для нинішніх умов методів. Зі зрозумілих причин, я їх тут описувати не буду, але вони добре відомі в історії військового мистецтва.

Й думаю, українське командування цілком знайоме з ними… Хай там як, але на цей момент я поки не бачу особливих причин для "дуже модних" зараз у соціальних мережах та ЗМІ причитань та "гучних заяв", штибу "фронт посипався та розвалюється"… ЗСУ продовжують вести бойові дії у плановому, а не хаотично-випадковому характері.

Так, обороняються та відходять на ряді напрямків. Та навіть за тих умов, ведуть вперті ар’єргардні бої, які коштують наступаючому противнику дуже недешево, що, зокрема, об’єктивно "зточує" й його подальшу здатність до атакуючих\штурмових дій у перманентному режимі.

По суті, на цей момент російське командування "обмінює" значну частину своїх стратегічних резервів, які воно накопичило у 2024-му році, на всі ці Курахове та Вугледар (ну й частково, на шматок своєї "Курской волости")… Чи вартує воно того саме у стратегічному сенсі — питання, ну дуже риторичне.