"Сльози — це щирість": ветерани ЗСУ розповіли, якого ставлення очікують від суспільства (відео)

Українські військові, комісовані із зовні помітними травмами, розповіли, якого ставлення від суспільства та якої допомоги вони очікують. Відео з ветеранами ЗСУ опублікували в Telegram-каналі проєкту "Донбас Реалії".

Сапер Владислав Єщенко, який повністю втратив зір та частково слух під час ліквідації боєприпасів, коли біля нього вибухнули 84 протипіхотні міни, зазначив, що на сьогодні суспільство не готове до такої кількості поранених та до такої кількості людей з інвалідністю.

"Багато людей переймаються тим, що не зможуть допомогти. Декому хочеться підійти, допомогти, але вони не знають, як правильно це зробити", — розповідає військовий.

За словами Єщенка, існує низка речей, які категорично не можна робити, якщо є бажання допомогти людині з інвалідністю. Наприклад, не варто брати за тростину та тягнути. Також не потрібно супроводжувати, спрямовуючи рукою в спину, або ж брати за руку та тягнути.

Окрім того, сапер наголосив, що найгірше, можна зробити для пораненого — почати його шкодувати. "У жодному разі не акцентуйте на тому, що з ним сталося", — наголошує Владислав Єщенко.

Військовий розповів, що зараз багато людей не можуть стримати емоції, коли підходять до нього на вулиці. "Ллються сльози. Це щирість, це я можу збагнути. Нам у цей момент стає чітко зрозуміло, що це не награно", — додає ветеран.

Однак, як наголошує Єщенко, не варто підходити та вигукувати, наприклад: "Що ж з тобою трапилося? Як ти тепер житимеш?".

Сапер Владислав Єщенко додав, що людина, яка вийшла в соціум самостійно, вже підготовлена до того, аби у разі потреби попросити про допомогу, однак ви можете підійти й поцікавитися чи потрібна така допомога та як саме це варто зробити.

"І людина, яка у цій ситуації, він пояснить, як правильно, і як йому буде зручно. Це буде 100% якісна допомога", — каже Єщенко.

За словами військовослужбовця Олександра Швецова, якому ампутували ногу після отриманого поранення в боях під Луганськом літом 2014-го року, все ж є речі, в яких варто допомагати.

"Якийсь високий бордюр, і ви бачите, що людина не може з нього сама стрибнути, то завжди можна підійти, підставити плече. А людина з інвалідністю сама поставить руку на плече, спуститься і подякує", — наголосив Швецов.

Військовослужбовець Юрій Гудименко, якому під час мінометного обстрілу уламком розірвало нервове закінчення в руці, вважає, що потрібно вже починати адаптувати українські міста для людей з інвалідністю.

За його словами, Україні доведеться змінювати міста, адже в країні буде величезна кількість людей з інвалідністю та ампутаціями.

"Просто, банально роззирніться навколо себе, подивіться, чи ваш пдʼїзд, чи магазинчик під підʼїздом, чи взагалі ваша вулиця, чи обладнані вони для того, щоб, скажімо, людині на візочку було зручно цим користуватися", — каже Гудименко.