Трамп на низькому старті: чому президент США форсує угоду з РФ і чого від нього чекати після 31 жовтня

Він вважає, що Україна потрібна США тільки як інструмент у грі з Китаєм — і після 31 жовтня ми йому станемо непотрібні й не цікаві. . . Трамп поспішає. Це видно з набору зустрічей і рваного темпу його дипломатії. Анкоридж, можливо, Будапешт.

Чому все так спресовано в часі? Мета Трампа — вийти на якийсь контур "угоди" з РФ напередодні саміту АТЕС 2025.

Це форум Азійсько-Тихоокеанського співробітництва, який пройде з 31 жовтня до 1 листопада 2025 року в південнокорейському місті Кенджу під девізом: "Створення сталого майбутнього".

Трамп може і не взяти участь у самому саміті, але він планував відвідати Кенджу на цю дату і зустрітися із Сі Цзіньпіном.

Нова корейська адміністрація дуже багато сил вклала в успіх саміту, намагаючись посісти на найближчі десятиліття функцію моста між Заходом і Сходом, виконати роль пластичного міжцивілізаційного "лінка".

Усе, що потрібно було Трампу, — це приїхати на зустріч із Сі з чернеткою "угоди з Путіним" і сказати китайському лідеру: "Я поламав твої плани, твій Глобальний Євразійський острів — це міф, Росія за найменших поступок відновить відносини із Заходом — ось папір.

Загалом, давайте, підписуйте угоду, у вас більше немає карт". З іншого боку, якщо Будапешт не відбудеться або "чернетка" не буде підписана, тоді Сі зможе сказати Трампу: "Ваші зусилля зі створення для РФ геополітичного люфту в протилежному напрямку від Китаю провалилися.

Глобальний Євразійський острів — це реальність. У Євразії є слабка Європа і є Монгольська імперія 2. 0, що зростає в потенціалі. І загальний баланс сил складається поступово не на користь США.

Тому, ось наші умови: у вас поки що є карти, то зафіксуйте хоч мінімальний профіт у грі, поки це ще можливо". Хоча все може бути й прозаїчніше: без "чернетки" Трамп не поїде до Південної Кореї. Але це буде взагалі катастрофа для впливу США в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Бо тоді Сі скаже в Кенджу: в Азії є Китай, а США далеко за океаном. Лідер Китаю тоді стане повновладним господарем саміту. У цьому контексті цікаво порівнювати стратегію ізраїльської дипломатії та української.

Ізраїль часто киває головою і формально підписує те, що вимагає Трамп. А потім все одно робить усе по-своєму, часто навіть залучаючи США до своїх планів, як це було з Іраном і хуситами. У нас інша стратегія — не погоджуватися з порога і потім жорстко критикувати Трампа.

Але тут потрібно розуміти один нюанс: Трамп терплячий до нашої критики, доки в нього є надія на використання чинника РФ для ослаблення позиції Китаю. Але після 1 листопада ми можемо побачити нового Трампа.