Трагічна трійка Росії

Дайан Френсіс Редактор канадського National Post, старший науковий співробітник Atlantic Council Дайан Френсіс: Горбачов підтримав незаконну анексію Криму Путіним у 2014 році (Фото:REUTERS) Спочатку я зустріла Путіна у 1990 році, потім Єльцина у 1992 році та Горбачова у 1993 році.

Смерть Михайла Горбачова ознаменувала собою смерть значної постаті 20-го століття, яка підняла залізну завісу і розпочала переговори про контроль над озброєннями з президентом Рональдом Рейганом, щоб зменшити ризик ядерної катастрофи.

Відео дня На Заході його хвалять, а в Росії лають за те, що викликав хаос, що призвів до розпаду імперії Радянського Союзу та нинішньої диктатури. У повідомленнях наголошується, що причиною смерті стала ниркова недостатність, але, мабуть, було розбито його серце.

Він був наполовину українцем, багато його родичів загинули під час організованого Сталіним голоду, який знищив мільйони українців, і він став свідком війни Росії проти України, заявивши, що цього ніколи не буде.

Я брала інтерв'ю у Горбачова і зустрічалася з його наступниками Борисом Єльциним та Володимиром Путіним під час окремих зустрічей, які багато в чому стали відкриттям та можуть допомогти пояснити, чому історія Росії була і залишається такою жахливою.

1985 року Горбачов став лідером Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), у складі якого було 15 країн. Плюс існувало шість країн-сателітів Східного блоку (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Чехословаччина та Східна Німеччина).

Він вжив заходів, щоб покласти край холодній війні за допомогою угод про контроль над озброєннями, а також реструктурувати російську економіку та надати свободи, щоб розвернути назад десятиліття катастрофічного сталінізму.

Але його політика не спрацювала і викликала хаос, розбіжності всередині імперії та боротьбу за владу з Єльциним, яку він зрештою програв.

До 1989 року, через чотири роки після того, як він прийшов до влади, мирні рухи за незалежність почали спочатку охоплювати країни Східного блоку, кульмінацією чого стало падіння Берлінської стіни у листопаді 1989 року.

Він не став відправляти туди радянські війська, і всюди було проголошено незалежність, як сталося і в багатьох Радянських республіках, найпримітніше — в Україні.

У серпні 1991 року Горбачова було заарештовано прихильниками жорсткої лінії в рамках спроби державного перевороту, але через кілька днів звільнено. Зрештою, 24 грудня 1991 р. він пішов у відставку, а 25 грудня 1991 р. СРСР був офіційно розпущений.

Єльцин став президентом Російської Федерації. Правління Єльцина з 1991 до 1999 року також було бурхливим. Корупція лютувала, а економіка похитнулася, коли він та його поплічники поділили багатство країни та корпорації між собою.

Він також — на вимогу свого помазаника і колишнього шпигуна Володимира Путіна — наділив КДБ широкими повноваженнями, які, зрештою, дозволили Путіну встановити абсолютну диктатуру, що існує сьогодні.

Протягом багатьох років Горбачов зневажав Єльцина та його популярність, зазначаючи, що «п'є, як швець… говорить невиразно, чорт знає що вигадує, він — як заїжджена платівка». 2000 року Путін прийняв Росію у Єльцина і почав правити залізною рукою.

Він також повернув стабільність та відновив економіку завдяки різкому зростанню цін на нафту, газ та сировинні товари.

Але він вважав розпад Радянського Союзу трагедією, яку слід розвернути назад, і звинуватив Горбачова в тому, що Захід обманом змусив його повірити в те, що НАТО не буде розширюватися на схід.

В інтерв'ю телеканалу NBC останніми роками він сказав: «Обдурили дурника на чотири кулачки», процитувавши фразу з російської дитячої пісеньки. Спочатку я зустріла Путіна у 1990 році, потім Єльцина у 1992 році та Горбачова у 1993 році.

Навесні 1990 року я була на вечірці, де були присутні політики та військове керівництво на базі НАТО неподалік Бонна, тодішньої столиці Західної Німеччини.

Путін провів п’ять років як шпигун КДБ у Східній Німеччині, і він був присутній на зборах, представившись письменником, який працює у східнонімецькій газеті в Дрездені.

Його основне завдання полягало в зборі інформації про НАТО для Кремля, завдання, в якому він явно процвітав, враховуючи, що йому вдавалося бути вхожим у багато дверей і спілкуватися на цій та інших вечірках, на яких були присутні політики та високопосадовці з Америки, Канади, Великої Британії та решти Європи.

Ми балакали близько півгодини. Він дав мені візитівку. Через роки після того, як він став президентом Росії, один західнонімецький журналіст сказав мені, що хлопцем, з яким я розмовляла на тій вечірці, був Путін.

Він явно використовував вигадане ім'я, якого я не пам’ятаю, але я пам’ятаю, що він був дружелюбний, чудово говорив англійською та німецькою і ставив багато запитань про військові та політичні справи, перш ніж зникнути в натовпі.

Ця історія продемонструвала його довічну одержимість НАТО, талант до обману та надзвичайну хитрість, здатність проникнути у свята святих «ворога» на найвищому рівні, щоб шпигувати або знаходити контакти. У тому ж році він залишив КДБ та Німеччину.

1996 року він увійшов до адміністрації Єльцина, 1999 року дослужився до прем'єр-міністра, а 2000 року став президентом Росії. У лютому 1992 року я зустрілася з Єльциним у Москві, коли розпадалися Радянський Союз та Росія.

Мої газети, The Financial Post і Sun Media, відправили мене і фотографа до колишнього СРСР на кілька тижнів, щоб вести хроніку того, що там відбувалося в міру його розпаду.

Спочатку ми поїхали в Україну, яка переважною більшістю проголосувала за вихід із СРСР, потім провели тижні в Росії. Всі і все довкола було в хаосі і продавалося. Я зв’язалася з сумнівним канадським бізнесменом, який легко відразу добився для мене інтерв'ю з Єльциним.

Він запропонував ранкову зустріч, тому що, як він пояснив, до кінця дня Єльцин зазвичай уже був п’яний. Я прийшла о 9-й ранку, почекала, і мене провели до кімнати з нетверезим лідером країни, який щось говорив, але зовсім нерозбірливо. Я пішла без розмови.

Горбачов мав рацію щодо Єльцина, і країна тепер опинилася в руках популіста та алкоголіка. Озираючись назад, можна здогадатися, що, мабуть, за лаштунками ним також керував Путін, колишній шпигун із таємними планами, які тримав і досі тримає при собі.

У квітні 1993 року мені запропонували взяти інтерв'ю у Горбачова в Альберті, де він отримував почесний ступінь Університету Калгарі. Я знайшла його чарівним, теплим та товариським.

У публічній промові, сказаній перед нашим інтерв'ю, він розкритикував Єльцина і сказав, що «схоже, він не розуміє серйозності своєї політики шокової терапії», а також сказав, що пишається тим, що «приніс свободу моїй країні і цим змінив те, як живуть наші люди».

Пізніше в приватному порядку я запитала його, як комуніста та апаратника зі стажем, чи мав він прозріння, яке призвело його до прагнення так радикально змінити свою країну? Він відповів «так», і це була поїздка на ферму в Альберті на початку 1980-х, коли він відповідав за сільське господарство Росії.

Він сказав, що це змінило хід його мислення… та історії. «Мій друг був послом у Канаді і сказав: „Ти маєш приїхати сюди“, щоб подивитися, які можуть бути можливості. США — супердержава і наш ворог, але Канада — це інший шлях, третій шлях, — сказав він.

— Я провів три дні на фермі, яка належала батькові, двом його дорослим синам та їхнім родинам. Мені вони сподобалися.

Вони добре разом працювали, були добрими людьми, хорошими фермерами, платили податки, дбали про своїх сусідів, жертвували на благодійність і, що найважливіше, могли виробляти більше продуктів, ніж кооперативна ферма в Росії з тисячею осіб.

Саме тоді я зрозумів, що наша система є неприйнятною і щось потрібно міняти». Очевидно, що всі три російські лідери були недосконалі, тому що Росія теж недосконала.

Коли Горбачов та Єльцин залишили свою посаду, обидва були непопулярні вдома, але Горбачов став героєм для деяких, хоч і не для всіх, на Заході. «Він був найулюбленішим росіянином у Німеччині», — писала Deutsche Welle (DW) після його смерті.

Проте міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас заявив, що Горбачов був злочинцем, який віддав наказ про жорстоке придушення мирних протестів у Вільнюсі, Тбілісі, Алмати, Баку та інших містах.

Покаяння не було… Єдиний плюс у тому, що він підписав капітуляцію Радянського Союзу". Горбачов підтримав незаконну анексію Криму Путіним у 2014 році та виступив проти членства України в НАТО, заявивши ЗМІ: «Війна між Росією та Україною? Це абсурд».

Але в цьому році він зберігав мовчання про неспровоковане путінське вторгнення 24 лютого і геноцид — помилка, яка кидає тінь на його спадок. Росія — сама собою трагедія, що скинула трагедію на інших.

Російське слово «трійка», крім репресивного органу, означає ще й термін, що походить від традиційної російської практики запрягати трьох коней в ряд, щоб тягнути важкі сани по снігу.

На жаль, російська трійка з 1985 року складалася з мрійника, п’яниці та дволикого агента спецслужб. Замість того, щоб рухатися вперед, вони в основному працювали врозріз один з одним і всупереч інтересам народу Росії та світу в цілому.