Перемога на морі без флоту: Як Україна змусила Росію піти з Азовського моря

За логікою війни, що триває, Керченський міст — приречений, а отже, приречений і Крим, упевнений морський офіцер Том Шарп у колонці для The Telegraph.

У результаті росіяни на окупованому Півдні України опиняться, по суті, в ізоляції, точніше, в залежності від "сухопутного мосту", який прострілюють західні ракети… Російський Чорноморський флот переживає не найкращі часи.

По-перше, він втратив третину своїх кораблів, або потоплених, або знищених — жорстокий показник втрат, хоча й не надто високий за російськими мірками.

По-друге, минулого тижня останній російський військовий корабель, що залишився, покинув Севастопольську гавань, яка з 2014 року була головною базою Чорноморського флоту. Представник ВМС України Дмитро Плетенчук запропонував нам "запам'ятати цей день".

Підкріплюючи відчуття відступу й поразки, він повідомив нам, що в Азовському морі більше немає російських військових кораблів. Азов — важливий водний об'єкт.

Він розташований поруч із Кримом, "святою землею" Володимира Путіна, яка колись була оточена водами, контрольованими Росією, а тепер — ні. Північний берег Азова утримує російська армія — це "сухопутний міст", що з'єднує Росію з Кримом.

Російські війська на довгій лінії фронту вздовж Дніпра і від Запоріжжя до Донецька стоять спиною до Азова, але досі вони могли принаймні відчувати впевненість, що їхній флот — за ними. Більше цього немає.

Виходом з Азовського моря до Чорного є Керченська протока, де розташовані Керченські автомобільні/залізничні мости і залізничні пороми — життєво важлива лінія постачання російських військ у Криму і на західній половині фронту.

Можливо, найважливіше те, що на східному краю Азова розташоване гирло річки Дон і російське місто Ростов-на-Дону, логістичний центр усієї російської військової машини. Отже, Азов, як і раніше, оточений або територією Росії, або територією України, контрольованою Росією.

Але більшість території, утримуваної Росією, і більша частина самого Азовського моря перебувають під загрозою з боку поставленої Заходом зброї дальньої дії, такої, як американські ATACMS і франко-британські Storm Shadow (також відомі як SCALP).

Україна вже збила російські літаки над Азовом: у січні в море впали дефіцитне радіолокаційне судно А-50 і командно-штабний літак Іл-22. Український спецназ уже проводив операції і в Криму.

З огляду на російський контроль над Керчю, не можна сказати, що Україна зараз домінує на Азові просто тому, що у Чорноморського флоту там більше немає кораблів. Але очевидно, що баланс зміщується. Крим і Керченський міст зараз менш безпечні, ніж раніше.

З огляду на винахідливість і агресію, яку досі проявляли українці, було б зовсім нескладно уявити, що вони якось скористаються слабкістю російського Військово-морського флоту.

Можливо, їм вдасться скинути з повітря або іншим способом доставити надводні безпілотники Magura V5, наприклад, в Азовське море, і підтримати їх за допомогою Storm Shadow (які запускаються з літаків над основним районом Чорного моря) і ATACMS із півночі.

Тоді навіть сам Ростов може перебувати у небезпеці, й першими це визнають пошарпані захисники Севастополя і Новоросійська.

Керченський міст також може опинитися під загрозою з незахищеного боку і стати жертвою блискуче скоординованої групової атаки, схожої до тієї, що вперше змусила командувачів Чорноморського флоту покинути зруйнований штаб у Севастополі.

Часто кажуть, що в України немає звичайного Військово-морського флоту. Насправді, так і є — різні кораблі були подаровані іншими країнами або побудовані на зарубіжних верфях.

Але звичайний військово-морський флот України не може брати участь у війні: так само, як Туреччина не пропустить російських підкріплень у Чорне море через Босфор, вона не пропустить і українських.

Тому абсолютно правильно буде сказати, що приголомшливої серії морських перемог України було досягнуто без використання звичайного Військово-морського флоту — і вони дійсно були приголомшливими.

Нині зерновози без проблем дістаються з гаваней, контрольованих Україною, до безпечного коридору на острові Зміїний у західній частині Чорного моря.

Це той самий Зміїний острів, який було захоплено Росією в перші дні повномасштабного вторгнення 2022 року — безкомпромісна реакція крихітного українського гарнізону на заклик здатися перетворилася на легенду.

Спочатку Чорноморський флот відкинулиіз західної частини Чорного моря, знову відкривши шлях зерну. Потім росіян вигнали з їхньої "святої землі". Севастополь має глибоке історичне значення, слугуючи символом військово-морської могутності Росії з XVІІІ століття.

Їхня нова база в Новоросійську також неодноразово зазнавала нападів. Морську російську логістику в Чорному морі перекрито — і тепер навіть контроль Росії над Азовом слабшає. Ефект морських перемог рідко відчувається відразу.

Навіть після битв при Трафальгарі та Мідвеї переможена сторона ще деякий час продовжувала битися. Те ж саме буде і з Азовською битвою, бо вона ще не закінчилася. Очевидно, виведення військ такого масштабу матиме політичні, логістичні та військові наслідки.

З'ясування того, що все це означає для війни загалом, займе більше часу, а поки що слід уникнути надмірного оптимізму. Проте фактом є те, що залізничні пороми в Керчі зазнавали ударів уже кілька разів. Сам міст двічі постраждав, хоча ще не зруйнований.

Я вважаю, що це лише питання часу, коли Україні вдасться повністю перерізати Керченське сполучення, внаслідок чого Крим і російська армія на Дніпрі будуть, по суті, ізольованими, перебуваючи наприкінці довгої лінії постачання сухопутним мостом, кожна миля якого буде прострілюватися західними ракетами Зеленського.

Путінська "свята земля" тоді справді опинилася б у небезпеці. У військовому значенні втрата Севастополя ще гірша, ніж здається.

База там забезпечувала великі можливості підтримки Чорноморського флоту — кращі, аніж бази в Новоросійську, куди втекли кораблі, які залишилися, тому її втрата безпосередньо впливає на здатність флоту проводити стійкі операції.

Бойовий дух Чорноморського флоту якщо й не був підірваний тоді, то зараз — напевно. Військово-морські сили НАТО здобудуть з усього цього багато науки щодо ефективного використання дронів як у наступі, так і в обороні.

Це наразі офіційно не проголошено, але вже активно обговорюється, що "(успішне) використання Україною безпілотних надводних кораблів (БпНА) демонструє вразливість, а отже, марність звичайних військових кораблів".

Розширення використання дронів є напрямом руху, тож військові НАТО, безумовно, повинні вкладати більше коштів у їхнє використання для нападу, оборони (включно з системами захисту від роїв) і логістики, але не коштом військових кораблів з екіпажем і, звісно, не тому, що це дешевше і менш ризиковано.

Це не гра з нульовою сумою, тож необхідний подвійний підхід, навіть якщо він коштуватиме дорожче. Підіб'ємо підсумки. Ганебний відступ Росії з Азовського моря значно збільшив уразливість російських завоювань в Україні — сухопутного мосту і Криму.

Ризик для критичної лінії постачання Керчі, й без того високий, тепер значно вищий.

Окрім наслідків на самому Азовському морі та навколо нього, ми також маємо враховувати наслідки в далеких столицях, таких, як Вашингтон і Берлін, де політики обмірковуватимуть агресивні кроки, як-от нещодавні спільні російсько-китайські навчання в Арктиці, та ставитимуть запитання про безпеку НАТО в післявоєнну, постбайденівську епоху.

Скільки ще російських "тихих відходів" знадобиться, щоби з'явилася впевненість у тому, що можна буде дати рішучішу відсіч і надати Україні гарантовану зброю для руйнування мостів і бункерів, таку, як ATACMS з унітарною боєголовкою або німецький Taurus? Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.