В 6 років вбили всю родину, а виростив пілот: історія загиблого льотчика ЗСУ Влада Рикова (фото)

30-річний Владислав Риков — повний кавалер орденів "Богдана Хмельницького" та "За мужність" і був одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків, взірцем – для своїх, жахом – для окупантів.

Він здійснив 385 бойових вильотів, а під час останнього його збила російська ракета. Трагічну історію життя українського аса розповіли у Генштабі ЗСУ. Влад був родом з Луганщини. Коли йому було 6 років бандити убили усю його сім’ю. Він отримав поранення та залишився живим.

Згодом у нього з’явився справжній янгол-охоронець, якого він називатиме рідним батьком. Батько Влада – той самий янгол-охоронець Юрій Покусай — пілот, голова ГО "Цивільний повітряний патруль" Юрій Покусай.

Чоловік оформив опіку над хлопчиком, коли дізнався, що той втратив усіх рідних. "Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку.

Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями.

Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло – тільки ХНУПС (Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба — ред. ) Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти.

А з початку широкомасштабного вторгнення ще й "працювали" поруч, син – у бойовому штурмовику, я – із цивільним повітряним патрулем", — розповів Юрій Покусай Він додав, що іноді траплялося так, що пуски по них здійснювали майже одночасно.

"Па, ти там всі ракети зібрав?" – жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре. Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина", — каже батько Владислава.

Коли Владиславу Рикову виповнилося 28 років, почалася повномасштабна війна РФ проти України. Він майже одразу сів за штурвал літака. "Його намагались вбити ледь не щодня. Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО.

Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги! Р*шисти були переконані, що – "Авіації в Україні вже не існує!" Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку", — розповідають у Генштабі.

За мужність та професійність Влад став повним кавалером орденів "Богдана Хмельницького" та "За мужність" і одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків. 30-річний Владислав Риков здійснив 385 бойових вильотів. Останній політ був 7 лютого 2024 року.

"Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка. Все, як завжди. Влад потиснув руку.

Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин", – пригадує Герой України підполковник Ростислав Лазаренко, командир Владислава. Він розповів, що стежив за парою штурмовиків ЗСУ на пункті управління і бачив винищувач противника.

Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила Владові шансів. "Долі секунди. Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі.

Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно "насипали" р*шистам.

Звісно, до останнього сподівався, що Влад якимось дивом попри низьку висоту, зумів катапультуватись, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом усе обговорюватимемо", — розповів Лазаренко.

Він зізнався, що Влад був дуже цінний для нього і він намагався його берегти. У Владислав був позивний – "MAGIC", що в перекладі із англійської "магія". Йому його дали за віртуозний стиль пілотування. "Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок якщо я загину.

Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день. Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи.

Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити "політ честі". Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті. Уже без Влада ми пересядемо на F-16.

Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога", — розповів Лазаренко. У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра. Командир обіцяє – завжди підтримуватиме їх.

"Ми давно домовились із Владом, якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину. Влад дуже любив своїх дівчат, півтора роки від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього.

Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати", — говорить командир Влада.

Владиславу Рикову посмертно присвоєно військове звання "полковник". Його поховали на Алеї Слави у Вінниці. Він ніколи не жив в цьому місті, але мріяв тут оселитися після перемоги.