60 рокiв Карибської кризи. Путін хоче бути крутішим за Хрущова

Ми порiвняли iсторiї, а експерти вiдповiли, наскiльки ймовiрний ядерний удар по Українi, що зроблять нашi союзники, i в кого нерви мiцнiшi — у Байдена чи Путiна. Шістдесят років тому світ стояв на межі катастрофи.

СРСР i США, дві наддержави, що володіли ядерним потенціалом, якого за певними підрахунками було достатньо, щоб кілька разів знищити людство, зупинилися за крок до застосування ядерної зброї одна проти одної: з 16 по 28 жовтня 1962 року тривала Карибська криза.

Здавалося, що всі зробили належні висновки, і це ніколи не повториться. Проте минуло всього кілька десятиліть — менше, ніж середньостатистична тривалість життя однієї людини, — і дві наддержави знову стоять на межі ескалації.

Лише цього разу СРСР замінила РФ, яка забрала собі увесь ядерний арсенал колишнього Союзу, зокрема, значну його частину в України, проти якої тепер погрожує застосувати зброю масового ураження.

Фокус згадав "золоту осінь" 1962 року, яка через протистояння СРСР і США ледь не стала для людства останньою, і розпитав експертів про те, чи можлива нова Карибська криза сьогодні.

Після завершення Другої світової війни колишні союзники, США i СРСР, вступили в запекле протистояння.

Причиною стали кардинально протилежні ідеології, які сповідували в США (капіталізм та ідеї вільного ринку) та СРСР (соціалізм із подальшим прагненням трансформації до комунізму та планова економіка).

Ідеології настільки антагоністичні по своїй суті, що геополітичні противники були приречені на протистояння практично на кожній ділянці людської життєдіяльності — від космічної програми до застосування туалетного паперу в побуті.

Цікаво, що коли в космічній програмі практично до кінця протистояння зберігався паритет, то саме побутова сфера стала ахіллесовою п’ятою СРСР, чим США не втратили нагоду врешті скористатися. Прямого протистояння не сталося через те, що спочатку США (1945 р.

), а потім і СРСР (1949 р. ) обзавелися ядерною зброєю, застосування якої потенційно призводило до непомірної кількості жертв, чого ніхто не бажав допустити.

З часом арсенали досягли такого розміру, що починали лунати припущення, що їх одночасне застосування може призвести до загибелі усього людства на планеті.

Тому ядерну зброю стали називати зброєю стримування, а протистояння між обома гегемонами — "холодною війною", тобто без гарячої фази — прямого зіткнення обох армій.

Стратегія Холодної війни полягала в оточенні суперника ядерною зброєю з усіх сторін, щоб у випадку загострення він просто не зміг завдати удару у відповідь. Для цього використовувалися підводні човни, літаки стратегічного призначення та бази наземного базування.

У 1959 році США вдалося порушити паритет в останньому компоненті, розмістивши ядерну зброю, а саме ракети середньої дальності PGM-19 Jupiter, у Туреччині (входить у НАТО з 1952 року), тобто впритул до радянського кордону.

Проте у Вашингтоні не врахували, що на Кубі, яка розташована за 140 км від американського штату Флорида, у 1959 році прийшов до влади соціалістичний уряд Фіделя Кастро, який встановив авторитарний режим, схожий на радянський.

Невдала спроба висадки десанту з противників нової влади в затоці Свиней навесні 1961 року лише сприяла зближенню обох соціалістичних держав.

У столиці Куби Гавані розуміли, що без підтримки могутнього союзника режиму не вистояти — рано чи пізно США все ж проведуть вдалу операцію.

Також є версія, що навіть успіх у затоці Свиней не був би можливим без допомоги СРСР, який люб’язно поділився з кубинцями розвідданими. У Москві ж вхопилися за шанс обзавестись союзником впритул до американських кордонів.

На той час, окрім морського кордону між самими США та СРСР (через Берінгову протоку), з СРСР мали спільні кордони два члени НАТО — Норвегія і Туреччина. Тож Москва та Гавана домовилися про розміщення радянського військового контингенту на Кубі.

Світ наближався до збройного конфлікту, який із високою долею ймовірності міг перерости в ядерний. У ході Другої світової війни було скинуто дві атомні бомби на Японію, яка під час бойових дій активно застосовувала хімічну зброю, проте ядерної вона не мала.

Що буде, якщо дві сторони війни використають свій ядерний арсенал, точно спрогнозувати не брався ніхто. Світ завмер в очікуванні непоправного.

Як і годиться настільки драматичним подіям, обставини, за яких розгорілася Карибська криза, з часом стали обростати напівлегендарними-напівконспірологічними теоріями.

Зокрема, є версія, що в процесі здійснення блокади американські есмінці атакували радянський підводний човен, який намагався її прорвати.

У результаті субмарина втратила зв’язок із зовнішним світом і її командир, вирішивши, що розпочалася війна, наказав здійснити пуск ядерної ракети (за деякими версіями, йшлося про торпеду).

Проте його відмовив один зі старших офіцерів судна, який, якщо ці події справді саме так відбувалися, врятував людство. Також поширеною є версія про паралельні переговори, які вів або наближений до Білого дому журналіст, або брат президента США з радянським резидентом.

Саме на цих переговорах нiбито досягнули домовленості щодо зняття ескалації. Фактом, що стався, є те, що 27 жовтня над Кубою збили американський літак-розвідник U-2, а 35-річний пілот, майор Рудольф Андерсон, загинув.

Це вже була межа конфронтації, адже у випадку завдання військами США удару у відповідь ескалацію вже було би неможливо зупинити. Проте ще за день до того лідер СРСР Микита Хрущов надіслав Кеннеді телеграму з пропозицією переговорів.

Він пропонував забрати радянські ракети з Куби у відповідь на гарантії ненападу на острів зі сторони США. А вже 27 жовтня, після інциденту з літаком-розвідником, Хрущов запропонував прибрати ракети в обмін на аналогічний крок із американськими ракетами в Туреччині.

Це, зокрема, породило версію, що збиття літака не було узгоджено з Москвою. Тоді в Кремлі зрозуміли, що вони не повністю контролюють ситуацію, і це сприяло їхній ініціативі щодо переговорів.

Цей інцидент залишається нагадуванням про те, що у випадку надмірної ескалації все може вирішити один необережний постріл. США офіційно погодилися на умови першого послання (вивід ракет в обмін на гарантії ненападу) 28 жовтня, що ознаменувало завершення Карибської кризи.

У грудні 1962 року в. о. генсека ООН У Тан прибув на Кубу та констатував, що радянської зброї там більше немає.

За версією з паралельними переговорами (які, скоріш за все, таки відбулися, питання — у якому саме форматі), США в обмін погодилися демонтувати свої ракети в Туреччині під приводом їхньої застарілості, що насправді сталося в 1963 році.

Так публічно США вийшли переможцем у цьому протистоянні, адже вони домоглися відступу СРСР від своїх кордонів. У тому ж 1963 році було підписано угоду про заборону ядерних випробувань "в атмосфері, космічному просторі та під водою".

Надалі в обох таборах у публіцистиці, кіно, літературі й інших сферах культури розгорнулася риторика, спрямована проти ядерного протистояння. Зображувалися постапокаліптичні сценарії, які чекають на світ у випадку ядерного протистояння.

Між СРСР і США підписувалися договори, які сприяли гальмуванню "гонки озброєнь", принаймні у ядерній сфері. Також між Білим домом і Кремлем провели "гарячу лінію" для прямих переговорів на випадок повторення чогось подібного.

Із розпадом СРСР з’явилася надія на ядерне роззброєння. Україна, Білорусь і Казахстан уперше в історії створили прецедент ядерного роззброєння, відмовившись від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки. Наша держава віддала третій у світі за потужністю ядерний арсенал.

Яке майбутнє в процесу ядерного роззброєння після агресії РФ проти України — питання риторичне. Він був зведений нанівець анексією Криму. Тепер Україні погрожують, по суті, її ж арсеналом.

У Кремлі вважають відступ СРСР у ході Карибської кризи слабкістю, а Хрущова — слабаком, і останні десятиліття усіляко його висміюють. Політика сучасної російської влади базується на реваншизмі та бажанні "все переграти" заново.

Тому опинитися на місці Хрущова — це для сучасного господаря Кремля насправді можливість втілити свою риторику в реальність. Паралелі, зрозуміло, не повні.

Є навіть певний елемент віддзеркалення, адже тепер США захищають далеку країну від агресії її сусіда та свого геополітичного суперника. Вдалішим прикладом була б якраз ситуація із Тайванем, який до того ж теж острів.

Унікальність української ситуації в тому, що Київ добровільно відмовився від ядерної зброї в 1994 році, створивши так прецедент. Із цієї точки зору, навіть анексія острова Тузла уже могла запустити довгострокові, але незворотні процеси.

Агресія спочатку гібридна, а потім і повномасштабна з подальшим пиширенням анексії все нових територій проти країни, що відмовилася від значного ядерного потенціалу, — з боку країни, яка його отримала та ще й гарантувала безпеку своїй жертві.

Який прецедент може нанести більшої шкоди світовому порядку та безпеці? Йдеться вже не про роззброєння держав "ядерного клубу", а про те, які фактори тепер змусять відмовитися від ідеї ядерного озброєння інші країни світу, які претендують на незалежну політику: від Бразилії до Індонезії та Саудівської Аравії? Насправді світовому порядку завдано непоправної шкоди, і недостатньо переконливе покарання агресора-шахрая (який не дотримується взятих на себе зобов’язань) запустить зворотний відлік до війни між ядерними державами, яка в такому разі стане неминучою.

Щоб отримати повне уявлення про те, наскільки значною є ядерна загроза сьогодні, Фокус звернувся до експертів.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, експерт із питань зовнішньої та внутрішньої політики України: Я не буду щодо цього питання оригінальним, коли скажу, що всі ці держави поставляться до застосування ядерної зброї негативно, із засудженням.

Ніхто не схвалюватиме, і ніхто не зможе утриматися від засудження, щоб обрати нейтральну позицію. Усі засуджуватимуть принаймні на словах.

Ганна Шелест — директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська Prisma": У цьому випадку неправильно називати Китай та Індію нейтральними державами, оскільки вони є ядерними.

У питанні використання ядерної зброї їх уже неможливо називати нейтральними країнами, як вони намагаються себе частково представляти в політичній сфері. Клуб ядерних держав має певні зобовʼязання та певні принципи, які вони прописали.

Україні було би важливо почути позицію Китаю та Індії щодо ядерного шантажу з боку Кремля.

Що стосується Китаю — його також важко назвати нейтральним у питанні можливого застосування ядерної зброї відносно України, оскільки ця держава фактично підписала Будапештський меморандум. Піднебесна разом із Францією пізніше стали підписантами меморандуму.

В одному з пунктів є норма щодо невикористання ядерної зброї проти України, і тут важлива їхня позиція. Володимир Горбач: Реакцію озвучили до мене. Сказали, що реакція буде кінетичною — це буде нанесення силового удару.

Не думаю, що реакція буде із застосуванням ядерної зброї, оскільки це стимулюватиме подальшу ескалацію. Реакція буде силовою, але неядерною. Це зроблять із міркувань того, щоб не підвищувати ставки.

Така відповідь буде дошкульною та позбавить Росію бажать надалі вести цей конфлікт. Буде застосування високоточної, руйнівної та смертоносної зброї по установках і пунктах запуску росіян.

Тактичну ядерну зброю можуть застосувати з окупованої території України по лінії фронту. Якщо буде запущена з окупованої території, то буде відповідь по цих точках, якщо з російської території — менша вірогідність нанесення удару у відповідь.

Однак можуть бути удари по російських військах, які розташовані на окупованих територіях, включно з Чорноморським флотом РФ. Ганна Шелест: Наразі в Брюсселі активно обговорюють питання, у тому числі реакції НАТО на застосування ядерної зброї.

У 5-й статті договору щодо колективної безпеки сказано чітко про напад, і лише нещодавно там прописали норму щодо кібернападу. Якщо радіоактивна хмара йде на країни Альянсу — це де-факто не напад.

Деякі американські генерали пропонують навіть розбомбити Чорноморський флот РФ у разі застосування ЯЗ. Асиметричні дії можливі, але на сьогодні ніхто навіть усередині Альянсу не зможе чітко сказати, якими вони будуть.

Володимир Горбач: Усі дивитимуться на США, вони володіють найбільшим арсеналом ядерної зброї та найрізноманітнішими способами доставки цієї зброї. Весь світ дивитиметься на Сполучені Штати і їхню реакцію.

Микола Сунгуровський, військовий експерт Центру Разумкова: Можливо, що мине 2-3 доби. Все залежить від того, наскільки повною була підготовка до нанесення тактичного ядерного удару та чи були завезені боєголовки до військ.

Транспортування цього типу зброї залежить від того, яким транспортом її доставляють, — залізницею чи авіацією. Якщо йдеться про тактичну ядерну зброю, — це мобільні пускові установки. Це може бути артилерія, ракетні установки або зброя, встановлена на кораблі.

Тут важко казати про "подавлення", за всім треба слідкувати, але це важка процедура. Це також важко спрогнозувати. США не відкривають свої карти повністю. Чи буде удар по російській території? Вони мовчать і правильно роблять.

Елемент невизначеності — додаткова робота для Росії. Нещодавні події, коли Лукашенко погодився на розгортання спільного угруповання військ… Не виключено, що до озброєння цього угруповання передадуть якісь пускові установки з ядерними боєприпасами.

І тоді завдання стає складнішим, бо Запад буде змушений вирішити, хто саме використав ядерную зброю та по якій країні завдавати удар. По самій акваторії Чорного моря завдавати ядерний удар небезпечно. Чорне море — особливе, бо в ньому велика концентрація сірководню.

Може вибухнути весь Чорноморський басейн, і це буде екологічна катастрофа планетарного масштабу. Над Чорним морем — можуть. В якості показового акту. Однозначно так. Спочатку вони застосують звичайну зброю, яка за своїм потенціалом не поступається ядерній.

Будуть прицільні удари по місцях зберігання ядерних боєголовок, по виявлених позиціях засобів, які застосовують ядерну зброю. Можливо, по центрах ухвалення рішень. Стратегія, яка розробляється НАТО, є таємною, і в цьому питанні можна лише здогадуватися.

Це елемент невизначеності, який найбільше жахає противника. Носії стратегічної ядерної зброї РФ уже націлені на деякі цілі на території НАТО на території Сполучених Штатах. По неядерній державі застосовувати стратегічну ядерну зброю немає ніякого сенсу.

Чи нагадують сьогоднiшнi погрози Росiї напругу 60-х рокiв i чи можливе повторення Карибської кризи сьогоднi, але вже з iншим масштабом? Про це ми спитали в Олександра Хари.

Дипломат, помічник міністра оборони України у 2020 році, експерт Центру оборонних стратегій вважає так: Застосувати ядерну зброю проти України з воєнної точки зору є безумством.

Це не принесе очікуваного результату, а негативні наслідки будуть для Росії, навіть якщо по її території не нанесуть удар у відповідь. Йдеться про тактичну ядерну зброю, яка перебуває на зберіганні.

Спочатку має бути певна ситуація, коли керівництво РФ вирішить, що в них не залишилося методів для впливу на Україну, і тоді ухвалять політичне рішення про застосування ЯЗ, яку ще мають доставити на відповідні позиції.

Є чутки, що вони бажають показати свою рішучість у питанні "я нє блефую", десь на полігоні. Застосують ядерну зброю не проти України, а на своїй території. Або, можливо, застосують ядерну зброю десь на нейтральних позиціях в Арктиці, щоб далі залякувати цивілізований світ.

Також ціллю називають острів Зміїний. У цьому більше символізму, аніж воєнної логіки. Я не можу точно сказати, скільки часу має пройти від ухвалення рішення до застосування. Це занадто гіпотетичне питання.

Якщо йдеться про використання ядерної зброї на нейтральній або російській території, ніхто не порушуватиме питання про нанесення удару по РФ. Якщо це буде на території України — відповідь буде неядерною.

США мають достатній потенціал, щоб нанести значної шкоди, яка буде співставною з ядерною зброєю. Вони не будуть входити в цю спіраль конфронтації для подальшої ескалації конфлікту.

Удар можуть нанести по території РФ, якщо росіяни зійдуть з глузду й почнуть щось робити зі своєю стратегічною ядерною зброєю, яка вже наведена на США.

Я думаю, що немає паралелі між Карибською кризою і теперішніми подіями, бо тоді зіштовхнулися інтереси двох держав, які були на межі ядерного конфлікту між собою. Те, що нас зараз лякає Росія, це інша справа.

Вони туманно намагаються сказати, що можуть завдати ядерного удару по США та Європі, але це маячня. Вони розуміють, що буде удар у відповідь. Американці не можуть залишити це без відповіді, і це буде кінець людства.

Колишні американські посадовці, серед яких Герберт Макмастер (ексрадник Трампа), Веслі Кларк (генерал США), Бен Годжес (екскомандувач силами США в Європі), кажуть, що США можуть нанести удари по російських військах на Донбасі, у Криму, а також у Херсонській і Запорізькій областях.