Storm Shadow – жах для ворога. Три властивості британської ракети, яку отримали ЗСУ

Франко-британська крилата ракета повітряного базування КРПБ типу SCALP-EG, вона ж — Storm Shadow (британська назва) на перший погляд здається типовою дозвуковою крилатою ракетою, яка не становить для російської системи ППО якоїсь особливо складної цілі.

Причому, настільки не становить, що за переконаннями цілого ряду експертів, її навіть "з ПЗРК збити можна".

І дійсно, швидкість польоту – не так щоб "ексклюзивна", приблизно 800 км\г, сама вона по собі також не маленька – більше як 5 м завдовжки й має розмах крила – до 3-х м, важить більше тонни. То чому, її не збити? Аж бігом можна збити… Але як завжди, є нюанси.

Слово "малопомітна" зовсім недаремно винесено у її назві на перший план.

Для переважної більшості засобів ППО, які становлять основу відповідної системи ППО HA (сімейство ЗРС С-300), "ефективне прикриття" на більш-менш прийнятному віддаленні від об’єкта прикриття (від 20 до 40-47 км) починається з висот 50-60 м, навіть при використанні НВВ типу 76Н6, зокрема із вишкою, та штатним радаром системи типу 36\35Д6, або 96Л6Е чи навіть 9С15МТ, 9М19М2.

В той час, як "робоча висота" польоту цієї КРПБ становить 30-40 (при певному режиму, в останніх модифікаціях… може навіть 15) метрів.

Тобто, уся "лінійка" ЗРС типу С-300 у протиборстві із цією КРПБ здатна бути ефективно застосованою виключно у "нештатному" режимі протидії під загальною назвою "поздно пить Боржоми, когда почки отвалились".

Й так, ви праві, це та сама "крутизна Земли", на яку, свого часу, бідкалися представники МО РФ у Сирії. Тобто, радіолокаційні системи їх ЗРС та ЗРК за сучасними мірками – "короткозорі", їм через цю саму "крутизну Землі" не вистачає на потрібних висотах радіогорізонту.

Тобто, вони здатні виявляти крилаті ракети такого типу (а останні модифікації американських "Томагавків" точно так же здатні підходити до цілі на гранично малих висотах) лише на мінімально-допустимих для їхньої бойової реакції дистанціях.

Засоби, штибу ЗРАК 2С6 "Тунгуска", ЗРГК "Панцирь-С1", ЗРК "Тор-М1", або навіть ЗРК "Бук -М1\2", не кажучи про "славнозвісні" ПЗРК та ЗРК "ближньої зони" штибу ЗРК "Стріла-10М", стають ефективними проти цих КРП(М)Б виключно лише при умові ЗОВНІШНЬОГО ЦУ, яке поступило ЗАЗДАЛЕГІДЬ.

Причому, добряче так заздалегідь (це також справедливо й для С-300, С-400).

Тобто вони повинні заздалегідь чітко "знати, з якого сектору з’явиться ця хрінь", інакше вони просто не встигнуть відреагувати на повітряну ціль, із малою відбиваючою поверхнею, яка з’являється в зоні ураження на лічені секунди та й ще на гранично малій висоті.

Причому, з’явитися вона може з будь-якого напрямку (чому, розкажу нижче) "вот что-то пролетело и ага…". Це ну дуже "мовчазна" ракета.

В процесі свого польоту та наведення на ціль вона практично ніяких радіосигналів та запитів у зовні не випромінює (як у переважній більшості систем наведення таких ракет), її система наведення є АВТОНОМНОЮ.

Тобто, засобами радіотехнічної розвідки (РТР) засікти її ну вкрай важко (привіт системам типу "Кольчуга-М"). І так, ви праві – вона належить до того класу ракет, які позначаються словосполученням "вистрілив-забув".

Єдиний раз, коли вона виходить "в ефір", це момент майже влучання у ціль – коли вона передає короткий відеосигнал (картинку) на заздалегідь визначеній частоті перед тим, як рознести на друзки ціль. Ну, типу, звіт – "я долетіла й зараз б’ю".

Іншими словами, ця "розумниця" під час свого польоту наводиться на ціль шляхом САМОСТІЙНОЇ "звірки" в режимі "онлайн" свого реального місця перебування із даними вже ЗАЗДАЛЕГІДЬ заложеними у її "мізки", тобто ніяких сигналів керування ззовні їй не потрібно.

Ця система продубльована системою наведення "через GPS", але також виключно у пасивному режимі.

Можна до всирачки "прикрывать объект РЭБ-ом", але цю розумну повітряну торпеду навіть це не зупинить, вона сама заздалегідь чітко "знає", як краще летіти до цілі (включаючи обхід\обліт місць та позицій розташування систем ППО противника) і жодні перешкоди у електромагнітному діапазоні її не зупинять.

Ракета вироблена із застосуванням так званої технології "стелс". Тобто, її "видбиваючий" сигнал у радіолокаційному діапазоні мінімізований до "гранично критичних" для російської системи ППО показників.

Іншими словами, для радарів системи ППО РФ це малопомітна ціль, яку вони здатні виявити виключно на "граничних" відстанях. Навіть, враховуючи той факт, що процеси бойової роботи у цих системах майже повністю автоматизовані.

Це дуже суттєво впливає на якість та швидкість формування відповідного цілевказання (ЦВ) для активних засобів ураження.

Що, зокрема, не може не позначитися на швидкості такого важливого показника, як "час бойової реакції" того чи іншого засобу ураження системи ППО противника.

Іншими словами, "відпрацювати" по цій ракеті вони встигнуть (якщо встигнуть) у виключно короткий (майже миттєвий) проміжок часу перед тим, як вона довбане по якійсь "добре захищеній" цілі, штибу "заглибленого" КП 58-ї російської армії… Для чого, в неї, до речі, є СПЕЦІАЛЬНА бойова частина (БЧ) у вигляді 2-х ступеневих вибухових елементів – перший, підриваючись, "видаляє" зовнішній захист, другий – безпосередньо уражає ціль.

Звісно, ця ракета – не панацея, перехопити та збити її цілком можливо. Зокрема із ПЗРК чи відповідними авіаційними засобами (і навіть – "на фоне подстилающей поверхности"), відповідні засоби у росіян є. Справа полягає в іншому.