Після окупації. Як організатори вечірок на Рейтарській відновлюють Київську область — інтерв'ю з Андрієм Копиленком

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну проєкт вирішили трансформувати в благодійний фонд, аби відновлювати Київщину і всю країну після деокупації.

Відео дня Як виникла ідея та чого вже вдалося досягти, в інтерв'ю Радіо НВ розповів співзасновник організації Район #1 Андрій Копиленко.

— Чим Район #1 займався як організація раніше, до 24 лютого? І як змінилася ваша діяльність нині? — До 24 лютого, з 2018 по 2020 рік, ми займалися тим, що організовували захід на вулиці Рейтарській — Район #1 Block Party.

За рахунок цього збирали кошти на відновлення історичної вулиці для того, щоб залучати більше туристів, місцевих жителів і розвивати вулицю. За два роки було організовано чотири заходи. Частково вулиця реально змінилася.

Наразі це одна з найпопулярніших молодіжних вулиць у Києві. Багато туристів туди приїжджає. Далі стався COVID-19, проект було складно розвивати в період пандемії. Тому до 24 лютого ми не проводили Block Party.

Уже після початку повномасштабної війни у нас виникла ідея спочатку відновлення деокупованих міст, а вже потім ми зрозуміли, що її можна поєднати з проектом Район #1, тому що, по суті, ідея відновлення була і в тому проєкті.

Тому з 24 лютого ми просто розширили проєкт щодо одній вулиці на цілу країну, перейшли в формат благодійного фонду і почали вже допомагати містам, які були в окупації.

— Як той досвід роботи з однією вулицею насправді допоміг вам масштабуватися на такі більш серйозні, в плані кількості залучених зусиль, задачі? — Насправді до війни я займався організацією заходів.

Андрій, другий партнер, займався більш креативними бізнесами, рекламою і маркетингом. І наші навички, які були до війни (організація і координація людей) просто дуже сильно [знадобилися] під час війни.

Серед цивільного населення, і серед багатьох комунальних підприємств дуже велика плутанина — ніхто не знає, куди бігти.

І саме навички розуміння якогось плану дій у хаосі, координація людей, і допомогли нам у перші тижні; досі допомагають якось логічно і структуровано в хаосі війни розуміти, що потрібно робити, щоб допомогти більшій кількості людей з тими ресурсами, які в нас є.

— Як до вас прийшло це рішення, що допомогти ви можете саме так? Що це те, чим ви будете займатися? Чи не виникало сумнівів потім в цьому рішенні? Якщо виникали, то як ви із собою домовляєтеся, що будете продовжувати робити свою справу, попри будь-які труднощі? — Десь на другий тиждень війни, як і всі, ми почали займатися допомогою військовим, возити гуманітарку, медикаменти.

І в перші тижні війни я віз американського військового під Херсон. Три дні ми жили на нулі з цим військовим. Я допомагав як перекладач, щоб його ввести в курс справи. Ми жили в селі, яке перше від лінії бойових дій.

І його, як ви розумієте, було повністю знищено — не було жодного будинку, який вцілів.

Перебуваючи там, коли я бачив людей, які знаходилися в окупації, які досі намагаються жити в цих селах, тоді в мене і виникла ідея, що нам потрібно розвивати напрямок допомоги цивільному населенню, яке також постраждало від війни.

Іноді є люди, яким потрібна допомога навіть більше, ніж деяким військовим. У містах, які в окупації, люди, які не можуть виїхати — це, зазвичай, люди, в яких немає нікого. Вони самі по собі. Зазвичай, це вже літні люди.

Там я і зрозумів: якщо в Київській області будуть звільнятися якісь території, то туди потрібно йти і якось допомагати. Зараз під Херсоном немає сенсу щось робити. Там єдиний сенс — це вивозити цивільних людей, які ще лишаються. А от відновлювати там ще немає сенсу.

Коли звільнилася Київська область, в перший же тиждень шукали варіанти, як долучитися допомагати тут.

— Як ви вирішили, які саме населені пункти обрати? І де зараз працюєте, з якими населеними пунктами на Київщині? — Якщо просто, де в нас зараз є об'єкти, це вже, мабуть, всі райони Київської області.

Якщо більш конкретно, є досить великий проект в Іванківський громаді, це село Кухарі. Ми там будемо повністю відновлювати 12 будинків і великий двоповерховий багатоквартирний будинок — досить великий, там близько 1500 квадратних метрів даху.

Також у нас є школа молодших класів у [селі] Мостище (це між Горенкою і Гостомелем), яка теж постраждала. І в селі Озера біля Гостомеля. Це об'єкти, які ми вже до вересня, можливо, до жовтня повністю здамо в експлуатацію і вони зможуть функціонувати. Це під ключ.

А також в нас понад 50 об'єктів, які ми консервуємо, герметизуємо або частково лагодимо, де не сильні пошкодження. Є дуже багато об'єктів, де просто кілька листів шифера пошкоджено, одне-два вікна. І [кількість] таких об'єктів мені вже зараз складно пригадати.

— Багато таких об'єктів, ви зараз їх і не перерахуєте? — Є таблиця, ми ведемо [облік]. Ми з кожною людиною, якій щось робимо, укладаємо акт.

І коли ми зробили роботу, вона підписує документи по суті, що ми виконали якісь роботи, — щоб в подальшому не було ні в людини питань, ні в нас. Тому що все ж таки частина людей хоче отримати компенсацію.

Хтось, наприклад, розуміє, що якщо ми йому вже відновили повністю помешкання, то він, найімовірніше, отримає або якусь мінімальну суму компенсації, або взагалі її не отримає.