"Армата" ніколи не зможе воювати. Чому російський "диво-танк" так і не з'явився у діючій армії

Довгий час міфічний танк Т-14 "Армата" вважався однією з візитівок військово-промислового комплексу РФ, який в основному експлуатував радянські заділи, але не створював абсолютно нових, унікальних зразків.

Цьому танку не лише приписували надприродні риси, а й пророкували багатотисячні замовлення.

Подумати тільки, але у вересні 2015 року генеральний директор науково-виробничої корпорації "Уралвагонзавод" (УВЗ) Олег Сієнко заявив, що до 2020 року російська армія отримає 2300 танків на базі бронеплатформи "Армата"! Тим часом, за вікном вересень 2023 року, а в розпорядженні російської армії — всього-таки дослідна партія з двох рот.

Танка Т-14 "Армата", незважаючи на обіцянки офіційних осіб про великі замовлення та серійне виробництво, масово немає в російській армії. Він, незважаючи на запевнення російської пропаганди, не використовується у бойових діях в Україні.

І він так і не отримав жодного експортного замовлення. То що з цим танком не так? Коли у 2015 році "Армату" презентували на Червоній площі в Москві, то під час репетиції всі могли спостерігати за тим, як бойова машина просто затихла і її довелося евакуювати.

Вже тоді було зрозуміло, що продукт сирий і має низку технічних недоробок, наприклад, з трансмісією. І ці проблеми себе виявляли регулярно, аж донедавна.

У серпні цього року на форумі "Армія-2023" організатори вирішили викотити Т-14 "Армата" на полігон і показати, на що здатний танк. На перший погляд, танк їздив і стріляв – але це на перший, непрофесійний погляд.

Танк на практично рівній поверхні (бетон і щебінь) розгойдувався, пробуксовував, стріляв на невеликих швидкостях і при гальмуванні. Все це вказувало на те, що "Армата" з 2015 року так і не змогла позбавитися своїх "дитячих хвороб", що стали хронічними.

Крім того, показовий виступ танка викликав багато питань до системи керування вогнем (СКВ). А тепер, уявімо танк, який не здатний їздити по пересіченій місцевості, має проблеми з СКВ, може затихнути посеред поля. Що це за танк? Правильно, це не танк, а ідеальна ціль.

Крім того, Т-14 "Армата" має й інші проблеми – не технічного порядку. Справа в тому, що Т-14 "Армата" – це танк, що виділяється із загальної концепції радянських основних бойових танків своїм надмірним профілем.

Багато в чому це обумовлено тупиковою гілкою розвитку моторно-трансмісійного відділення (МТВ), але не лише. Тим не менш, танк має довжину корпусу близько 11 метрів, що в 1,5 рази більше ніж у Т-72 та Т-90.

Як би це не звучало дивно, але розміри мають значення, і великі розміри створюють великі проблеми. І мова не лише про високий профіль, який може побачити супротивник здалеку.

Усі танкові бокси у російських частинах пристосовані до змісту саме радянської лінійки основних бойових танків – Т-72, Т-80, Т-90.

Крім проблеми з боксами, через розміри виникає і проблема обслуговування танка, з урахуванням його вкрай високого рівня викиду газів та особливостями обслуговування двигуна, для якого необхідне спеціальне обладнання.

Наприклад, процес очищення форсунок необхідно проводити за межами боксу із застосуванням ремонтно-евакуаційної машини (БРЕМ).

Такі складності викликані тим, що на двигуні 2В-12-3А циліндри розміщені як зверху, так і знизу, при тому, що поверх самої силової установки знаходиться радіатор. А тому навіть процес обслуговування танка у в/ч, не кажучи вже про польові умови, – це дуже трудомістке заняття.

Масове ж їхнє виробництво додає головного болю у вигляді питання утримання в боксах, які до них не пристосовані. Ось і виходить, що спочатку масштабна реконструкція в/ч, а згодом уже серійне виробництво танків.

Але чи можливе воно? Згадуючи заяву Сієнка про серійне виробництво в 2300 танків до 2020 року – а чи можливе воно взагалі? Нехай навіть до 2030 року? Справа в тому, що в Росії серійне виробництво танків з нуля давно припинено.

Наприклад, з нуля танки Т-72 та Т-80 не виробляють з 1998 року, а Т-90 було припинено у 2011 році. За цей час лінії виробництва нульового циклу було розібрано, продано, переплавлено. Форми пущені на брухт, інструменти аналогічно – пущені по миру.

І найяскравіше підтвердження цього – слова генерального директора "Уралвагонзаводу" Олександра Потапова про те, що УВЗ відновить виробництво танків Т-80 з нуля… А що ж було до того, виникає питання? А був ремонт і модернізація радянських заділов, які сотнями і тисячами знаходяться на зберіганні, що лише підтверджує відсутність виробництва танків у Росії з нуля.

І відновити його буде непросто. Немає необхідних пресформ, немає інструментів, немає верстатів, немає фахівців, на підготовку яких та базове набуття досвіду піде мінімум від 4 до 5 років.

Фактично, для виробництва танка – такого, як Т-80, необхідно застосувати до 30 тисяч технічних та технологічних ланцюжків. У випадку з Т-14 "Армата" цих ланцюжків більше, при цьому сам танк збирався штучно, не автоматизованими процесами, а, скажімо так, вручну.

Немає налагодженого процесу роботи тисяч пресформ, немає інструментів та лінії збирання. Т-14 "Армата" – це більше танк із гаража, ніж танк із заводу. І не лише він один. Кожен його елемент – це зібраний вручну штучний виріб.

Наприклад, двигун 2В-12-3А не збирається на виробничій лінії, це штучний продукт гуртка неюних автомобілістів, а для його серійного виробництва немає відповідної лінії. Т-14 "Армата" – це танк, який ніколи не зможуть довести до боєздатного стану.

Його не зможуть масового виробляти через відсутність відповідних ліній виробництва. Для його утримання в армії необхідно перебудовувати всі в/ч, де він перебуватиме. Величезна кількість недоліків при сумнівних перевагах, які знову ж таки перекриваються недоліками.