Бойкотувати чи допомагати: що означають для України переговори Путіна й Алієва

У тому, що азербайджанський паливний монополіст уклав угоду з "Газпромом", багато хто побачив зраду інтересів України. Але блогер Ігар Тишкевич пропонує подивитися на ситуацію під іншим кутом і побачити вигоду для нашої країни. Отже, відбулася зустріч Путіна й Алієва.

Наступного дня Азербайджанський SOCAR і російський "Газпром" підписують договір про розвиток "стратегічного партнерства". В Україні, звісно, набігає хвиля обурення. Але давайте коротко пройдемося по пунктах, які пов'язані з цією темою.

Отже: Навіщо це Путіну? А в того теж є свій резон. Щодо газу. Якщо Азербайджан входить в Українську ГТС, то тимчасово його обсяги поставок на турецькому напрямку можуть впасти — швидко наростити видобуток не так просто. А це місце для російського газу.

Тобто при виборі "0" через Україну і "***" через Туреччину з'являється опція "0" через Україну і "трохи більше ніж *** через Туреччину". Вигідно. За проєкт "Північ-Південь" конфлікт РФ не потрібен. Потрібен коридор.

Але Туреччина і Азербайджан близькі до завершення залізниці в обхід вірменської території (через Іран). Що дорожче, складніше, але прийнятно. РФ, намагаючись наполягати на праві ключового учасника, ризикує "випасти зі схеми" Зангезурського коридору.

Тому погоджується на обмежену участь. Ще один аспект, пов'язаний безпосередньо з Україною. Домовленості щодо газу потрібні Путіну, щоб продемонструвати, що РФ може бути (або, як у Росії кажуть, залишатися) надійним партнером ЄС у постачанні вуглеводнів.

Участь у врегулюванні вірмено-азербайджанського конфлікту — демонстрація здатності бути адекватним і договороздатним учасником переговорів.

На цьому тлі російська пропаганда активно підхопила тему підриву "Північних потоків", підводячи європейських політиків до думки про непередбачуваність України як партнера.

Паралельно російська пропаганда знову завела пісню про небажання України йти до мирних переговорів. Але повернемося до теми договорів. Азербайджан (і Туреччина) продавили реалізацію своїх інтересів і трохи посунули амбіції Кремля в регіоні.

Водночас в ЄС може піти азербайджанський (за місцем видобутку) газ, Україна отримає гроші за транзит і теж трохи його купить. Для цього, на жаль, SOCAR і "Газпром" мають укласти низку угод. У чомусь схожих на ті, які підписав "Нафтогаз" щодо транзиту російського газу.

Тільки в ролі "Нафтогазу" — транзитера — для азербайджанців виступає "Газпром". Але у нас за фактом угод, природно, виникає хвиля "зради". Так, Азербайджан щодо газу працюватиме з РФ. Так само як і Туреччина працює з "Газпромом".

Але є проблема — газ із Баку на вхід в українську ГТС повітрям не прилетить. А в трубі зацікавлені, зокрема, країни, які нам дають зброю і гроші на життя.

Та й щодо Туреччини, контракти з "Газпромом" не заважають нам працювати з Туреччиною, зокрема стосовно будівництва кораблів для ВМСУ. Тобто, ми можемо працювати досить раціонально. Є досвід. І тут, у світлі останніх подій з'являється цікава опція для України.

Можна кричати: "Зрада!". А можна подумати як повернути ситуацію на свою користь. І тут варто згадати, що у нас із бензином у країні. Правильно, дефіцит. Возимо з країн, які роблять паливо, зокрема з російської нафти. Але паливо необхідне ЗСУ.

А імпорт завжди дорожчий за власний продукт. До чого я? Запропонувати тому ж SOCAR побудувати невеликий такий НПЗ на території України. І, наприклад, гарантувати (за дотримання цінових меж) викуп низки типів палива для ЗСУ.

Наприклад, авіаційного палива, яке виробляють далеко не всі. Мені скажуть, що Росія вдарить по цьому заводу? Хм. Сумнівно, оскільки РФ залежить від позиції Алієва та Ердогана. А це означає, є додаткова гарантія для такого маленького бізнесу. І гарантія палива для Сил оборони.

І робочі місця. І податки. Тобто, по розуму можна було б отримати актив, на який росіянам нападати поки що страшно, і частково розв'язати проблему з дефіцитом потрібного нам ресурсу.