By Victor Duda
Ми з України Найбільша драма для Путіна, що через сім місяців величезна Росія не може направити на фронт армію, яка перевершує українців хоча б за чисельністю. За гроші можна найняти людей, які підуть убивати.
Але за гроші не можна найняти людей, котрі готові померти за свою країну. Велика Росія — а воювати нема кому, позаду — не Москва. Позаду російського солдата — Сєчин, Міллер і Путін.
І вони так і не змогли пояснити росіянам, навіщо їм треба вмирати від ракети HIMARS чи снаряда CEASAR під Балаклією.
Російська пропаганда жує жуйку про "російський національний обов'язок" у проєкції тих же слів, якими 40 років тому в СРСР розповідали про радянський міжнародний обов'язок в Афганістані.
Російські телеграм-канали крутять заїжджену платівку про бандерівські тортури над російськомовними та бояться відповісти на головне запитання: чому солдати й офіцери 1-ої гвардійської танкової армії втекли через 4 дні українського наступу під Балаклією, кинувши сотні одиниць бойової техніки? Так, на війні доводиться й відступати, але що ж на думці в "другої армії світу", якщо вона залишає більшу частину своєї зброї ворогові й тікає в тил без нічого? Що далі? Росія може оголосити загальну мобілізацію, але за низької мотивації це буде рівнозначно поразці.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
