Баттл дронів та вертольотів: як безпілотні системи змінили доктрину сучасної війни

З іншого боку, українські військові гелікоптери полюють за ударними "Шахедами" ЗС РФ. Як розвиватиметься протистояння дронів та вертольотів? Чи є сторона, яка вже має перевагу? Колись вертолітні десанти символізували вирішальний удар у тилу ворога.

Сьогодні їхня роль відходить на другий план, оскільки маленькі недорогі дрони паралізують ворожу логістику з набагато меншими витратами й ризиками.

Фокус переклав статтю авторів з України, військового Євгена Маліка та експертки з питань безпеки Олени Давліканової, для порталу National Interest.

У статті "Чи зможуть дрони остаточно замінити гелікоптери?" оглядаються можливості БпЛА та вертольотів в умовах сучасної російсько-української війни. Вертолітні десанти стали легендою на полі бою в кінці 20-го століття.

Їхня ціль була простою, але амбітною: висадити війська глибоко в тилу ворога, розірвати ланцюжок командування, перерізати шляхи постачання і посіяти паніку.

Для такого методу необхідні десятки літаків, сотні солдатів, нейтралізація багаторівневої ППО і ретельно синхронізований сухопутний наступ. Він також пов'язаний з високим ризиком людських втрат і захмарними витратами.

Для розгортання навіть батальйонної тактичної групи — приблизно 600 десантників — потрібно 20-40 транспортних гелікоптерів, таких як Мі-8 або UH-60, за підтримки важкоозброєних вертольотів супроводу на кшталт Ка-52, Мі-24 або AH-64 Apache.

Успіх місії потребує попереднього придушення ворожої ППО за допомогою артилерії, винищувачів і засобів радіоелектронної боротьби. Ціна такої операції приголомшує.

Одна така операція може коштувати 20-40 мільйонів доларів, включаючи паливо, боєприпаси, знос техніки і підготовку персоналу.

Ризики не менш серйозні: сучасні ПЗРК і гармати з радіолокаційним наведенням можуть збити до 30% вертолітного парку, якщо не нейтралізувати оборону противника.

Втрата декількох гвинтокрилів з військовими на борту може перетворити блискавичний рейд на у стратегічну катастрофу. Проте цей метод має очевидну перевагу: раптове захоплення великих об'єктів, які неможливо нейтралізувати дистанційно.

Атаки на мости, залізничні вузли та штаби командування вимагають фізичної присутності. У разі успіху вертолітний десант може не тільки зупинити лінії постачання, але й створити умови для оточення цілих ворожих формувань.

Тим часом мінування за допомогою дронів стає недорогою альтернативою для дезорганізації тилових районів супротивника.

І хоча дрони поки не можуть захоплювати цілі в традиційному розумінні, вже були зафіксовані випадки, коли БПЛА брали в полон ворожих солдатів і супроводжували їх до українських позицій.

Операція з використанням дронів під силу кільком операторам квадрокоптерів з імпровізованими боєприпасами, які здатні зупинити конвої постачання.

Проте ефект на полі бою вражаюче схожий з вертолітним десантом: тилове постачання зупиняється, залишаючи передові підрозділи без палива, боєприпасів і медичної підтримки.

Навіть прості квадрокоптери з корисним навантаженням 1-3 кг можуть доставляти протитанкові міни, такі як ПТМ-1 або ПТМ-3, на дороги, мости або вузькі місця на відстані до 15-20 км за лінією фронту.

Більші дрони, такі як український Supercam або російський Shahed, збільшують цей радіус, скидаючи міни або невеликі бомби глибоко в тилові зони супротивника.

Ця тактика має кумулятивний ефект: кожен вибух зупиняє конвої з вантажами, а постійна загроза змушує супротивника змінювати маршрути або задіяти обмежені інженерні сили для розмінування доріг. Економічні вигоди очевидні.

Тижнева кампанія з мінування за допомогою дронів потребуватиме всього 10-15 важких квадрокоптерів, 50-100 мін і близько 25 осіб персоналу, при загальній вартості 1-1,5 мільйона доларів.

Це приблизно в 30 разів дешевше, ніж вертолітний десант, при цьому логістичні витрати приблизно однакові. Втрати прийнятні — засоби РЕБ можуть збити деякі дрони, але багато хто досягає мети, а оператори залишаються в безпеці, перебуваючи на відстані від бойових дій.

Вертолітні атаки нікуди не зникли; вони, як і раніше залишаються єдиним способом фізичного захоплення ключових позицій в глибині території. Однак в епоху щільної ППО й обмежених бюджетів саме дрони стають основним інструментом для дій в тилу.

Цей перехід є не тільки технологічним, але й доктринальним. Вертолітний десант — це блискавична атака, ставка на раптовий шок і хаос. Мінування з БПЛА, навпаки, являє собою повільне задушення, яке поступово перекриває життєво важливі артерії противника.

Сучасна війна показує, що при обмежених ресурсах задушення може дати ефект, порівнянний з шоком, при набагато менших втратах людей і техніки. Але це вимагає часу і наполегливості.

Таким чином, питання, яке сьогодні постає перед командирами, полягає у виборі не між проведенням рейду і мінуванням, а між негайним результатом і неспішним "задушенням" ворога.

Без дронів вже не обійтися для доставки життєво важливих вантажів, таких як продукти харчування, вода, медичні матеріали й навіть зброя для солдатів у віддалених або спірних зонах.

Нещодавно електровелосипед, доставлений дроном, допоміг пораненому солдату покинути поле бою. За словами генерала Олександра Сирського, головнокомандувача ЗСУ, Україна тестує повітряні платформи для евакуації поранених солдатів.

Це збереже життя не тільки солдатів, але й евакуаційних команд. Військовий Серафим Гордієнко вважає, що повітряна розвідка в тому вигляді, в якому ми її знаємо, може незабаром зникнути з поля бою.

Він підкреслює, що в циклі "розвідка-удар" вирішальну роль відіграє саме розвідка: без візуального підтвердження ударні місії практично не проводяться, а ударні платформи майже ніколи не ведуть пошук цілей самостійно.

Він попереджає, що Росія створила багаторівневі мережі перехоплювачів FPV, які викроюють "зони знищення" глибиною від 15 до 20 кілометрів в тилу.

Денні розвідувальні БПЛА тепер майже неминуче знищуються, а нічні польоти — тимчасовий захід, оскільки Москва розширює зону покриття. Навіть дрони, що літають на висоті 4000-5000 метрів, не захищені від виявлення і наведення.

Результат очевидний: великі ділянки лінії фронту більше недоступні для розвідки, що створює небезпечні прогалини в розвідданих.

Україна швидко розвиває вітчизняну робототехнічну промисловість, здатну виробляти безпілотні системи для бойових операцій, логістики та розмінування.

Генеральний штаб повідомив, що в липні доставка вантажів на лінію фронту за допомогою наземних робототехнічних систем зросла більш ніж на 80% порівняно з червнем.

Новий український наземний робот "Спайдер" може перевозити 100 кілограмів, протистояти електронним перешкодам і працювати на пересіченій місцевості протягом кількох годин.

Платформи "Воля-Е", RATEL H, "Терміт" (TerMIT), "Рись PRO", KNLR-E і Sirko-S1 транспортують вантажі, доставляють боєприпаси або евакуюють поранених під обстрілом.

Ці системи призначені для різних типів місцевості, від снігу і бруду до міських руїн, і мають вантажопідйомність від 150 до 600 кілограмів.

Бойові роботи, такі як "Лють", "Шабля M2", MOROZ і D-21-11 (D-11), надають військовим можливості дистанційного ведення вогню, спостереження і розвідки, часто діючи з безпечної відстані, при цьому атакуючи позиції противника з використанням кулеметів, тепловізійних прицілів і модульних веж.

Існують також безпілотники для мінування і камікадзе, призначені для знищення ворожої бронетехніки і укріплень.

Системи типу RATEL S і ARK-1 управляються дистанційно і використовуються для установки мін, доставки вибухових речовин або проведення розвідки, поєднуючи в собі мобільність, швидкість і бойову міць, що дозволяє максимально збільшити ефективність, не підставляючи солдатів під вогонь.

Наземні роботи використовуються і для розмінування. Роботи-розміновувачі, такі як "Змій", поряд з багатофункціональними платформами типу Sirko-S1 і КНЛР-Е, допомагають солдатам безпечно очищати мінні поля за допомогою дистанційного керування і сучасних датчиків.

Оснащені тепловізорами і системами зв'язку в реальному часі, різні евакуаційні роботи можуть знаходити і транспортувати постраждалих до медиків навіть під обстрілом. Ось так, поки ви читаєте ці слова, технології непомітно змінюють мистецтво війни.

Євген Малік — український ветеран російсько-української війни й колишній сержант морської піхоти Збройних сил України.

Учасник бойових дій в Маріуполі та в усій зоні проведення Операції Об'єднаних сил, де він керував бойовими місіями, амфібійними операціями і координував тактичне планування в екстремальних умовах.

З квітня 2022 року по вересень 2024 року перебував у полоні в Росії, що ще більше зміцнило його стійкість і лідерські якості.

Малік має наукові ступені в галузі права (Український університет) і державного управління (Харківський обласний інститут державного управління, Національна академія державного управління при Президентові України), а також кваліфікацію офіцера запасу Університету ВПС імені Івана Кожедуба.

Сертифікований інструктор зі стрілецької зброї та тактичної підготовки. Досвідчений фахівець у галузі військового керівництва, кризового управління, а також стратегічного і тактичного планування.

Активно бере участь у комунікації та захисті інтересів збройних сил і ветеранів України. Олена Давліканова — старша наукова співробітниця Центру аналізу європейської політики (Вашингтон) та Центру безпеки Сагайдачного (Київ).

Фахівчиня в галузі стратегічного прогнозування та внутрішніх процесів України і Росії, а також оборони та безпеки, яка спеціалізується на нових формах ведення війни, особливо з урахуванням постійної загрози Росії для України.

Співавторка звіту CEPA "Containing Russia, Securing Europe", а також інших досліджень у галузі стратегічного прогнозування, зокрема "Scenarios: Ukraine 2032" і "Scenarios: Russia 2032".