By Natali Moss
Про все те, чого не буде у Росії, але вже маємо ми". Думка. Ми . Ми з України Бо іноді, стоячи в строю, приходить розуміння, що всі близькі і рідні люди дуже далеко. Служать. Переїхали. Залишились позаду. А декого вже не побачу ніколи.
І в оточенні купи люду раптом відчуваю щемливу тугу. Бо нові побратими і посестри, незнайомі вчора, раптом стають вірними товаришами. Вночі, серед лісу, біля багаття можна заєдино читати вірші, співати пісень, слухати історії, обговорювати кінофільми.
І коли важко, приклад того, хто поруч, надає сили, надихає. Армія складна, бюрократизована, ієрархічна структура. І жити за її законами буває ох як некомфортно.
Бо якими б не були тимчасові негаразди, усвідомлення боротьби за власну незалежність та ліберальні цінності демократичного світу завжди переважає персональні болі. Найперше — ворогів (най тих смертей буде більше). І побратимів (кожна трагічна звістка, мов голка у серці).
Про загибель старого ладу і пережитків минулого. Вона про нових нас. Нову держава. Нові цінності. Нові зв'язки та взаємопідтримку. Про сльози щастя жінок, які зустрічають воїнів-визволителів ЗСУ на деокупованих територіях. Про сміх дітей у відбудованих будинках.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
