Повертатися не поспішають. Скільки українців залишаться в Європі в очікуванні закінчення війни

Кількість біженців з України зі статусом тимчасового захисту в ЄС продовжує зростати — за останній місяць 2023-го вона зросла ще на 37,6 тис. осіб. Фокус дослідив, як змінилось життя українців за кордоном та чи є у них наміри повернутись в Україну.

За даними Євростату, тимчасовий захист в країнах ЄС на початок 2024-го мали більш ніж 4,31 млн громадян країн, що не входять до ЄС, які залишили Україну внаслідок російського вторгнення 24 лютого 2022 року.

Найбільшу кількість українців прийняли Німеччина (1 251 245 осіб, 29,0% від загальної кількості в ЄС), Польща (954 795 осіб, 22,1%) та Чехія (373 035 осіб, 8,7%). Українські біженці матимуть особливий захист у Європейському Союзі щонайменше до 4 березня 2025 року, повідомляє Європейська рада.

Два роки із трьох можливих вже позаду, і що довше українці знаходяться в Європі, то менше шансів на їх повернення додому. Біженці адаптуються до нових умов, знаходять роботу, діти звикають до нових навчальних закладів та до викладання на іноземній мові.

А психологи кажуть: після двох років "нового життя" повернення додому сприйматиметься психікою, як нова еміграція.

Після двох років "нового життя" повернення додому сприйматиметься психікою, як нова еміграція Україна зацікавлена в тому, щоб її громадяни повернулися додому якнайшвидше, інакше відновлювати країну не буде кому. Експерти кажуть, що повернення кожних 100 тис.

українців додому дає приріст ВВП у 0,5%, а Україна потребує цих грошей, як ніколи.

Тож, якщо раніше йшлося про повернення в Україну після завершення бойових дій, то зараз, коли терміни та критерії закінчення війни розмиті, українська влада шукає спосіб змусити повернутися біженців додому вже зараз.

Нещодавно представник ОП Сергій Лещенко висловив думку щодо того, що європейським країнам слід призупинити допомогу українським біженцям — це заохотить їх повернутися на батьківщину та піднімати вітчизняну економіку. "Поверненцям не довелося б воювати в окопах.

Але вони можуть купувати українські продукти в супермаркеті в Україні та платити за оренду квартири в Києві, користуватися поліклініками та аптеками і платити податки, щоб ми могли фінансувати школи.

Ваші гроші відсутні в економіці, і ситуація стає все складнішою", — сказав Лещенко. Пізніше президент Володимир Зеленський в інтерв'ю німецькому телеканалу фактично підтримав цю думку.

"Було краще, щоб Німеччина допомагала українцям, віддаючи гроші до бюджету України, а потім уже Україна перерозподіляла ці гроші залежно від того, де перебуває людина", — відзначив Зеленський.

Бажання української влади повернути українців додому цілком зрозуміле, якщо згадати негативні демографічні тенденції, що почалися ще до початку повномасштабної війни. Насамперед йдеться про скорочення кількості людей працездатного віку.

Якщо в Україну не повернуться мільйони платників податків, це може стати справжньою катастрофою. На жаль, в Україні наразі немає єдиної політики, спрямованої на розв'язання проблеми з економікою і демографічною кризою.

Проблема посилюється тим, що чимало країн Європи мають протилежні цілі щодо біженців з України.

І хоча влада в різних країнах-членах ЄС може мати різні інтереси та позиції, на прикладі Німеччини, що ухвалила рішення надавати біженцям спрощені умови отримання громадянства, можна побачити: навіть країни з потужними економіками зовсім не проти, щоб працездатні українські мігранти залишалися у них та підіймали їх ВВП.

Під час неформального засідання Ради ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ, яке відбулося наприкінці січня, держсекретар Бельгії з питань притулку та міграції Ніколь де Мур зазначила, що війна в Україні ще далека від завершення, проте Європа має бути готовою до майбутнього.

"Навіть якщо ми не знаємо, якою буде ситуація в березні 2025 року, ми маємо готуватися до різних сценаріїв — в інтересах наших друзів в Україні та в інтересах людей, що виїхали з України", — цитує DW де Мур.

Видання, посилаючись на думку старшого наукового співробітника Центру європейських досліджень Віта Новотного, зазначає: українські біженці в ЄС мають вищу професійну кваліфікацію та освіту, ніж місцеве населення, а з огляду на культурні особливості вони краще й швидше асимілюються, ніж інші групи біженців.

Тож, у поєднанні зі зростаючим кадровим голодом у ЄС зацікавленість європейських країн утримати українських працівників очевидна.

"Цей рік цілком може стати роком змін для урядів європейських країн, які прийняли українських біженців, — відзначив у коментарі Фокусу Марцін Колодзейчик, директор міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL.

— Деякі європейські країни вже переглядають свою міграційну політику щодо українських біженців. У Міністерстві внутрішніх справ та адміністрації Польщі розпочинається робота над створенням міграційної стратегії для Польщі на 2025-2030 роки.

Та й загалом Європа працює над змінами політики щодо біженців не тільки з України. ЄС наближається до завершення реформи міграції та надання притулку перед виборами 2024 року.

Назріло питання глобального підходу і оновлення міграційної політики ЄС, і ці зміни торкнуться також і українців".

Українські біженці в ЄС мають вищу професійну кваліфікацію та освіту, ніж місцеве населення, вони краще й швидше асимілюються, ніж інші групи біженців Наприкінці минулого року у виданні The New York Times вийшла стаття, що стверджувала: два роки повномасштабної війни є переломним моментом.

І саме зараз біженці мають визначитись з вибором — повернутися на батьківщину чи залишитися в Європі назавжди.

Але чи так це насправді? Психологиня Олександра Алексєєва вважає, що навряд чи два роки повномасштабної війни можна вважати тим рубежем, після якого необхідно обов'язково визначатися з планами на подальше життя.

"По-перше, думати можна і п'ять, і десять років – все залежить від того, на базі чого людина ухвалює рішення. По-друге, навіть ухвалити рішення — це ще не все. Мало щось вигадати, треба ще бути в змозі це здійснити.

Наприклад, людина вирішила повернутися додому, а самого будинку немає, він зруйнований. В цьому випадку для повернення треба знайти велику ідею, яка є далеко не у кожного, і бути готовим повертатися в напівзруйноване місто і служити цій ідеї.

Тож насправді те, що людина хоче зробити, і те, що вона може зробити, – це різні речі, іноді й протилежні.

Це не кажучи про те, що після двох років іншого життя повернення на батьківщину сприйматиметься психікою, як нова еміграция", — відзначила психологиня у коментарі Фокусу.

На думку Олександри Алексєєвої, прив'язка до дат, спроби сформувати статистику та зробити прогнози – все це способи структурувати наше життя та осмислити те, що осмислити дуже складно.

Хоча, можливо, правильніше "рахувати війну" не в роках, а в жертвах, кількості розірваних зв'язків, кількості покалічених життів. "Це як нафтова пляма, що розливається та ховає під собою все живе, — навела влучний приклад психологиня.

— Можна виміряти її діаметр, а можна уявити, скільки живого вона занапастила".

Прив'язка до дат, спроби сформувати статистику та зробити прогнози – все це способи структурувати наше життя та осмислити те, що осмислити дуже складно Водночас директорка рекрутації Міграційної платформи EWL Мар’яна Семенюк не виключає, що 2024 рік цілком може стати для українських біженців роком очікування та вибору.

"Люди спостерігатимуть за ситуацією на фронті і перспективами закінчення війни, щоб розуміти, яке рішення для себе ухвалити — зазначила експертка у розмові з Фокусом.

— Проте навіть якщо війна закінчиться цього року, не варто очікувати повернення всіх українців, які мали такий намір.

Українські біженці потребуватимуть часу не тільки на те, щоб переконатися, що в Україні безпечно, але й на те, щоб вирішити, що робити з тим життям, яке вони вже почали будувати за кордоном".

Так чи інакше, усі біженці в Україну точно не повернуться, про що кажуть різні опитування та дослідження.

Наприклад, восени 2023 року Центр економічної стратегії опублікував дослідження, де йдеться, що, за різними сценаріями, за кордоном можуть залишитись від 1,3 млн до 3,3 млн українців.

"Неповернення українців матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,7% до 6,9% свого ВВП щороку", — зазначили в ЦЕС.

Проте оцінка кількості тих, хто не планує повертатися, не статична, адже чим довше тривають бойові дії, тим більше громадян ухвалюють рішення повністю і назавжди асимілюватися у країні, яка надала прихисток.

З кожним новим роком війни зростає кількість тих, хто не планує повернення в Україну Про це каже і науковиця Елла Лібанова, яка нещодавно у розмові з Фокусом пояснила: після війни населення може скоротитися максимум на 3-4 млн.

"Багато залежить від того, коли саме закінчиться війна.

Кожен день бойових дій та знищення української інфраструктури зменшує вірогідність повернення українців додому: по-перше, збільшується кількість тих, кому нема куди повертатися, по-друге, покращується адаптація біженців на нових місцях", — наголосила експертка.