"Вивезли у дивані": історія бійця Лукʼяненка, якого врятували з окупації місцеві

Українській захисник 25-річний Артем Лукʼяненко є військовослужбовцем 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу.

Восени 2022 року він понад місяць разом з двома побратимами переховувались в погребі села Правдине в Херсонській області, яке було окуповане. Його змогли вивезти з окупації в дивані. Історію військовослужбовця розказали журналісти hromadske.

На початок повномасштабної війни Артему було 23 роки. У червні 2022 року його погодились взяти в армію за умови, що він підпише трирічний контракт. Після цього його відправили на навчання у Велику Британію.

Отримавши базову підготовку Артем потрапив у 28-му ОМБр, де його підрозділ отримав завдання групуватись біля села Степова Долина й готуватись до штурму Правдиного. Після артпідготовки бійці рушили на штурм.

В ході бойових дій Артем Лукʼяненко отримав поранення, осколок пробив шолом. Штурм завершився невдало. Ймовірно, окупанти знали про запланований штурм, вважає Артем.

Поранений Лукʼяненко чекав на краю Правдиного на евакуацію разом з удвічі старшим співслужбовцем Сергієм, якого контузило під час бою. Проте з часом вони зрозуміли, що опинились в оточенні, а побратими вийшли з села.

Відтак бійці вирішили знайти порожній будинок, щоб знайти ліки та продукти, а також, щоб їх не знайшли окупанти. За кілька днів військові вийшли на контакт з місцевими. Житель Правдиного Олег сховав Артема із Сергієм у погребі, де був ще один військовий ЗСУ, 23-річний Євген.

За час в окупації Олег з сімʼєю почали розробляти план втечі з села, бо окупанти наказали виселитись з власного дому. Ворог планував розмістити там підкріплення, тому Олег попередив, що треба вивезти військовослужбовців.

Якби сімʼю Олега викрили, їх би вбили разом з дружиною. Вивезти військових вони хотіли в Білозерку, де донька орендувала будинок. Місто було теж окуповане. "Худорлявого та найменшого по росту Женю запропонувала вивезти всередині складеного дивана.

Артема — у холодильнику, знявши гуму з дверцят, аби туди заходило повітря. А найстаршого Сергія — під чужими документами на пасажирському місці в авто. Для цього жінка запропонувала використати свідоцтво про народження її вже померлого першого чоловіка.

На блокпостах можна було пояснити, що інші документи з фотографією згоріли під час обстрілів", — пишуть у виданні. План одразу ж довелося змінювати, бо Женя запанікував у замкнутому просторі дивана. Туди заліз Артем. До Білозерки треба було пройти 6 блокпостів окупантів.

"На першому і другому блокпостах росіяни з причепу знімали і гусей, і пральну машину.

Розпитували: "Що тут у вас ще є, можливо, нам щось залишите?" Думав, як зараз ще запитають: "А що у вас у дивані?" — був би сюрприз", — розмірковував Артем в дорозі, бувши впевненим, що якщо перші 3 пройдуть, то далі його не знайдуть. План спрацював.

Військових вивезли в окуповану Білозерку. Там було безпечніше, але окупанти могли зайти в будь-який момент. Український контрнаступ тривав, тому за місяць Сили оборони звільнили Білозерку.

А вже на наступний день Артема, Євгена та Сергія забрали побратими на чолі з капеланом 28-ї бригади. Звʼязок із командуванням вдалося встановити ще в Правдиному.

Вони писали у месенджер, а потім Олег возив телефони в Білозерку, щоб через Wi-Fi відправляти повідомлення з окупації. Після деокупації Олег Білий також пішов в армії у віці 57 років. Після цього Артем продовжив боротьбу за Україну і воював на Бахмутському напрямку.

Журналісти зустрілись з бійцем в грудні 2023 року. "Я вже і фізично, і морально виснажений", — зізнається 25-річний воїн, якого направили на лікування після нервового зриву на позиціях. Військовий каже, що він хотів би відпочити, тому сподівається на новомобілізованих.