«Росіяни отримували задоволення». Звільнений з Оленівки волонтер розповів про полон і катування

Щоранку у Сніданку з 1+1 можна побачити, кого українці шукають, та історії тих, кому вже пощастило знайти своїх рідних. Героєм нового епізоду став п’ятидесятирічний Володимир Гнатовський, який пішов на ризик задля того, щоб врятувати незнайомих людей.

Він зник наприкінці березня, коли вивозив людей з тимчасово окупованого Маріуполя. «Я кожного дня казала йому: Вова, це так небезпечно, будь-ласка, будь обережним, — каже сестра Володимира Лілія.

— Він мені завжди відповідав: „Ти не бачила того, що там відбувається, там трупи лежать просто посеред міста. Я не маю морального права залишити людей у тому пеклі“. Він дуже відповідальний.

Завжди переймався проблемами родини, допомагав у лікуванні батьків та часто навідувався до нас у Подільск. Від початку війни він на власному мікроавтобусі допомогав рятувати людей з Миколаєва.

Але одного разу нам зателефонували з Маріуполя та сказали, що там в підвалі помирають шестеро дітей від зневоднення. В той же день він змінив свій напрямок та поїхав до Маріуполя». Вже 28 березня Володимир попередив сестру, що на декілька днів зникне зі зв’язку.

Але ні за кілька днів, ні через тиждень він не вийшов на зв’язок. Після того, як сестра Володимира Лілія залишила заявку в телеграм-каналі Пошук зниклих, з нею зв’язався чоловік, який розповів, що Володимир знаходився з ним в одній камері у полоні.

Тоді в полон потрапили близько 30 волонтерів, які рятували маріупольців. Їх перевезли у тимчасово окуповану Оленівку, що на Донеччині. Окупанти пригрозили йому 10 роками позбавлення волі, але Володимира вдалося повернути додому.

Вже після його звільнення саме у цій колонії внаслідок провокації окупантів загинуло близько півсотні українських полонених. «Разом зі мною у цій колонії було близько 3000 людей. Наша камера була 16 квадратних метрів. Одночасно там знаходилися 36 людей.

Ми спали на підлозі по черзі. Це був справжній жах, адже витримати всі катування було дуже важко. Перші 15 діб я думав, що зійду з розуму, бо я залишив вдома хвору матір. Більш цинічних катувань я собі і уявляти не міг. Ніколи не думав, що бити людей можна з такою ненавистю.

Росіяни отримували від побоїв задоволення. Нас били ногами, дубинками. Зараз я почуваю себе набагато краще. Я не шкодую, що пройшов всі ці катування, тому що я зміг допомогти людям. Я щасливий, що повернувся додому і можу бути разом з моєю родиною», — говорить Володимир.