By Eliza Popova
Еталонні приклади віктимблеймінгу (звинувачення жертви злочину в тому, що злочин стався) — жахлива передвиборча реклама "Грузинської мрії" та камінг-аут Трампа з українського питання.
Ось грузинська правляча партія закликає своїх виборців обрати мир, а не війну, ілюструючи ці заклики контрастними фотографіями воєнних руйнувань в Україні та мирного процвітання в Грузії.
Торгувати бідою іншого народу заради отримання електорального прибутку — це днище взагалі. Але ще гірше вдавати, що руїни ірпінського мосту і стерті в пил міста — це такий вибір українського народу, а не наслідки російських бомбардувань.
Ми самі вибрали собі руїни, а грузини — молодці, виберуть щось краще. Ось Трамп блазнює із трибуни, що в Україні війна триває третій рік, бо Зеленський не укладає угоду, а Байден накачує його грошима і зброєю. Тому Україна зруйнована. А не тому, що путінські уйо. . .
ища луплять по живих людях бомбами та ракетами. Дати стусана жертві, звісно, безпечніше, ніж агресору — давай, мовляв, закінчуй уже з цим насильством. Ці прекрасні хлопці думають, що вони обрали правильну політичну стратегію — не сваритися з Путіним.
Тільки у світі, який вони так палко і барвисто вітають, у якому агресор завжди правий, а жертва завжди винна, вибирати їм нічого не доведеться. Це зроблять інші, куди більш зухвалі хлопці. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
