Не можна жити, як до війни. Чого має навчити українців трагедія в Грозі

Рашисти єдиною ракетою вбили буквально населення половини села. Таке трапляється не вперше, але до цього неможливо звикнути. Єдине, що стало звичним — клясти "братній народ" за масове вбивство українців.

А мене щоразу мучить питання: чи тільки рашисти винні в цих смертях? А ми все зробили, щоб люди не загинули? Хто вирішив провести велелюдні поминки за загиблим воїном у кафе, та ще й поруч із сільським магазином? А хто анонсував привселюдно виставку військової техніки в Чернігові, а хто не організував роздачу гуманітарки в Херсоні за відсутності стовпотворіння, а хто допустив стоянку дорогої й дефіцитної пожежної техніки в Дніпрі, хто "по-мирному" влаштовує стоянки комунального транспорту на автобазах? Невже за півтора року війни не прийшло розуміння, що ворог здатний на все, у нього атрофоване почуття моралі, співчуття — він цілеспрямовано стріляє по пологових будинках, школах, житлових масивах, комунальній інфраструктурі.

То чому ми живемо "як до війни", чому всі державні служби не виконують своїх найголовніших обов'язків — зберегти життя людей і матеріальні цінності? Безперечно: рашисти — негідники і злочинці, за ними український чорнозем і Гаага плачуть.

А яка доля тих, хто досі не вжив належних заходів щодо цивільної оборони, не пропагує норми життя у воєнний час, не пояснює, не обвішує міста і села листівками з роз'ясненнями, з лікнепом для цивільних? Чому військові не проводять інструктаж (а якщо проводять, то чому їх вимог не дотримуються) щодо розосередження військових, щодо заборони масово харчуватися в одних і тих самих точках громадського харчування, чому врешті-решт, де можливо, не організовано їжу для військових на винос? Це не неповага до наших захисників, це елементарні запобіжні заходи і збереження життів.

Чому, нарешті, не ухвалено заборону на масові зібрання з будь-якого приводу — від похорону до весіль — принаймні в прикордонних регіонах і там, де сили ППО недостатні? Когось це може пригнічувати, але розкажіть це тим, хто втратив здоров'я і близьких під бомбардуваннями і ракетними обстрілами.

Другий рік війна, нам уже не розповідають, що залишилося потерпіти два-три тижні. То чому вся державна машина працює так, немов завтра всі вирушать на парад перемоги? Відплата для ворогів неминуча.