«Не зовсім люди без морального чуття». Що писав про росіян 170 років тому батько французької історії Жюль Мішле

Paris: Au Bureau du Charivari, 1853−54) «Без злого наміру брешуть і крадуть скрізь і завжди», — так історик Жюль Мішле, якого вважають французьким Геродотом, описував у 1852 році національний характер росіян, основні риси якого збереглися донині.

«Дивлячись на росіян, чітко розумієш, що це плем’я досі не розвинулося до кінця. Росіяни ще не цілком люди, — писав 1852 року відомий французький історик Жюль Мішле. — Їм бракує головної якості людини — морального чуття, уміння відрізняти добро від зла.

[…] Вони геть-чисто позбавлені прямодушності та моральних принципів. Вони брешуть без злого наміру, вони крадуть без злого наміру, брешуть і крадуть скрізь і завжди».

Відео дня Мішле вражався: «Дивна справа! У них найвищою мірою розвинена здатність захоплюватися, і це надає їм сприйнятливості до всього поетичного, великого, можливо, навіть піднесеного. Однак істина і справедливість для них — порожній звук.

Заговоріть з ними на ці теми, вони слухатимуть з усмішкою, але не дадуть у відповідь ані слова і не зрозуміють, чого ви від них хочете». На батьківщині Жюля Мішле називають французьким Геродотом і батьком вітчизняної історії.

Він витратив 30 років на створення 19-томної Історії Франції, за якою вчилися багато поколінь французів. На портреті Тома Кутюра вченому вже під 70 років.

Його позбавили можливості викладати через гострі республіканські переконання, коли Францію було вдруге проголошено імперією на чолі з Наполеоном ІІІ. «Вік тисне на мене», — нарікав постійно Мішле, пояснюючи повільність своїх публікацій.

Хоча помер він за робочим столом, не дописавши кілька фундаментальних робіт. Може здаватися, що увага історика до Росії виникла знічев'я.

Адже він там ніколи не бував і знав про цю країну з книжок, які й давали впевненість Мішле: «Я прочитав усі більш-менш значні твори про Росію, опубліковані в Європі. Вони мало чим мене збагатили.

Я передчував, що ці твори, зовні серйозні, але внутрішньо легковажні, описують вбрання, але не людину». Саме тоді освічений Захід зачитувався бестселером французького мандрівника Астольфа де Кюстіна про Росію. Не оминув книгу, звісно, і Мішле.

Як академічний історик, він закинув автору «жіноче чуття», натякаючи на скандально відомі гомосексуальні вподобання Кюстіна. Однак його головна теза про Росію як країну вивісок чи фасадів перекочувала до циклу статей Мішле Мученики Росії.

Свої книжні знання про далеку імперію історик звіряв із живими розповідями Адама Міцкевича. Польський поет на той час залишив батьківщину, значну частину якої загарбала Росія, й у 1840 році отримав кафедру славістики у паризькому Collège de France.

Саме там вже багато років викладав і Мішле. А що він демонстративно виказував мало не вроджену відразу до монархічної влади, то вигнанець Міцкевич викликав у історика найщиріші співчуття.

А це в свою чергу вилилося на сторінках газет, які просили Мішле ділитися своїми спостереженнями. «У Мішле пасажі не тільки цілком чіткі, але, на жаль, актуальні й сьогодні», — зауважила редакція російського часопису Отечественные записки 2007 року.

Влучно описана французом російська тактика на рубежі ХVIII-ХІХ століть в загарбаній Польщі й через два століття збігається із кремлівською політикою щодо України: «Росія наполегливо прагне створити Польщу проти Польщі, як безчесний лікар, який взявся вилікувати хворого і спритно вирішив розбудити в цьому живому тілі інші живі тіла, засіяти його хробаками».