Ядерні гопники. Чому ключ до закінчення війни лежить не в Кремлі, а в Енергодарі

Ядерні погрози Росії є головним фактором, що впливає як на формування стратегії Заходу щодо РФ, так і на перебіг постачання озброєнь Україні.

Саме цей чинник західні політики мають на увазі як поворотний пункт у процесі ймовірної "ескалації", про яку вони так часто говорять і якої, зі зрозумілих причин, прагнуть уникнути за будь-якої ціни.

Ця обставина багато що пояснює в тому характері та ключі війни, який вона прийняла з самого початку.

Чому Захід спочатку заперечує можливість постачання певних озброєнь, боячись "образити" Путіна, а потім постачає все те, що ще вчора вважалося неможливим… тільки завжди пізніше, ніж це слід зробити. Ціною життя українців.

Питання в тому, що і сам підхід Заходу щодо Росії, і його оцінка загрози ядерної ескалації знаходяться в пастці міфології, нав'язаної російською ідеологічною машиною. В її основі — концепція про те, що небезпека застосування зброї вже сама по собі є зброєю.

Я назвав би це "ефектом гопника". І, треба віддати належне, Путін віртуозно опанував цей прийом, вкрай ефективно використовуючи його як усередині країни, так і у зовнішній політиці.

Саме тому я вважаю вкрай важливими матеріали, які зараз все частіше стали з'являтися в західних ЗМІ, де це питання береться у фокус. Один із таких матеріалів — це вчорашня стаття Тімоті Снайдера в The New York Times, основні ідеї з якої я наводжу нижче.

Також повністю згоден зі Снайдером, що набагато більші ризики зараз є не російською "ядерною бомбою", а частиною ядерних загроз, яка може виходити з факту перебування під російським контролем інфраструктури Запорізької АЕС.

Саме це я зараз назвав би головним і найнебезпечнішим чинником майбутнього контрнаступу і наступних подій. Звільнення Запорізької АЕС здатне кардинально змінити хід війни. У якомусь сенсі ключ до її закінчення лежить не в Кремлі… і навіть не в Криму. Він у Енергодарі.

*** "Страх американців перед ескалацією затримав постачання зброї, яка могла б дозволити Україні перемогти минулого року. Наразі ті системи озброєнь, які раніше вважалися ескалацією, поставлені одна за одною без жодних негативних наслідків.

Але ціну зволікання можна побачити на українських територіях, які все ще контролюються Росією: ями смерті, камери тортур та порожні будинки викрадених дітей… Десятки тисяч солдатів з обох боків загинули.

За майже 15 місяців війни, попри російську ядерну пропаганду та побоювання Заходу, ядерна зброя не застосовувалася. Цей факт заслуговує на пояснення.

Досі помилялися ті, хто передбачав ескалацію, якщо українці будуть чинити опір, якщо Захід поставить зброю або якщо Росія зазнає поразки.

Експерти в галузі стратегії вказують на ефект стримування та зазначають, що використання ядерної зброї насправді не принесе Росії перемоги. Це забезпечило б драматичну реакцію Заходу та зробило б російських лідерів ізгоями.

Але є й глибше пояснення: всі ці ядерні розмови Росії власними силами є зброєю. Воно засноване на хибних припущеннях. Російська ядерна пропаганда виходить із того, що завжди перемагає хуліган-задира. Але хуліган не завжди перемагає.

Російські пропагандисти хочуть, щоб ми думали, що ядерні держави ніколи не можуть програти війни, з огляду на логіку, що вони завжди можуть розгорнути ядерну зброю, щоб перемогти. Це антиісторична фантазія.

Ядерна зброя не принесла французам перемоги в Алжирі та не зберегла Британську імперію. Радянський Союз програв війну в Афганістані Америка програла і у В'єтнамі, і в Іраку, і Афганістані. Ізраїлю не вдалося перемогти у Лівані.

Ядерні держави з певною регулярністю програють війни. Деякі американці запропонували ядерний сценарій, у якому росіянам доведеться застосувати ядерну зброю, щоб запобігти поразці. Але Росія знову і знову зазнавала поразки в Україні, виходячи зі своїх умов.

Що вона довела, то це свою здатність змінювати ці умови після кожної поразки. Росії не вдалося досягти явної мети "спеціальної воєнної операції" щодо повалення демократичного уряду України. Більшого приниження не буде.

За поразкою у Києві були нові поразки у Харкові та Херсоні. Кожен програш приводив до репортажів російських державних пропагандистів та їх прихильників, до розмов про жести доброї волі, стратегічні відходи тощо. Ескалація відбувалася у роботі пропагандистів.

Серйозно ставлячись до ядерного шантажу, ми фактично збільшили загальну непередбачуваність ядерної війни. Якщо ядерний шантаж дозволить Росії перемогти, наслідки будуть незліченно жахливими.

Якщо будь-яка країна, яка має ядерну зброю, може робити все, що їй заманеться, то закон нічого не означає, ніякий міжнародний порядок неможливий і катастрофа чекає на кожному кроці.

Країни, які не мають ядерної зброї, повинні будуть її створити, попри те, що в майбутньому їм знадобиться ядерне стримування. Поширення ядерної зброї зробило б ядерну війну набагато ймовірнішою у майбутньому.

Коли ми зрозуміємо, що ядерні розмови є зброєю, ми зможемо зробити ситуацію менш ризикованою. Шлях уперед, до стратегічного мислення у тому, щоб звільнитися від своїх тривог і подумати про російських.

Росіяни говорять про ядерну зброю не тому, що хочуть її застосувати, а тому, що вважають, що великий ядерний арсенал робить їх наддержавою. Розмови про ядерну зброю дозволяють їм почуватися сильними.

Вони бачать у ядерному залякуванні свою прерогативу і вважають, що інші повинні автоматично здатися за першої згадки про їхню зброю. Українці не дозволили цьому вплинути на свою тактику.

Якби Росія використовувала зброю, вона втратила б цей скарб статусу наддержави, що ревниво охороняється. Такий вчинок означав би визнання того, що їхня армія зазнала поразки, — це колосальна втрата обличчя.

Що ще гірше, сусіди будуватимуть (або нарощуватимуть) свої власні ядерні арсенали. Це б позбавило Росію статусу наддержави у свідомості самих росіян. Що, з погляду російського керівництва, єдиний неприпустимий результат цієї війни.