Не лізти в російські м'ясорубки. Як створити нову якість піхоти у ЗСУ

Вплутуватися у війну на виснаження з Росією Україні невигідно, заявляє військовий аналітик Костянтин Машовець. Слід різко підвищити якість нашої піхоти так, щоб, умовно, на кожного вбитого українця припадало 15-20 росіян.

Воює в основному піхота, причому, переважно "ніжками", основна маса техніки — у тактичному тилу. Той факт, що час від часу пара танків та ББМ виїжджає "обережно відпрацювати" на передній край — суті не міняє… Кривава карусель продовжується — піхота + міномети та арта.

Такий формат на руку нашому противнику, який значно переважає нас у людському ресурсі, до якого він, до того ж, ставиться саме як до ресурсу, а не цінних власних громадян.

Очевидно, треба, образно кажучи, "трохи зупинитись" та подумати, що з цим робити… Ясно, що "добровільно" противник не зупиниться, до того його варто примусити.

Зробити це можливо лише одним способом — якщо у нього кратно зростуть обсяг та кількість втрат у тому самому людському ресурсі, на який він зараз робить ставку. Тобто, у противника швидкість його "розходу" повинна перевищувати темпи його відновлення.

Технологічно зробити це ми поки не можемо (бо не маємо переваги у всьому спектрі засобів ураження настільки вагомої, щоб це призводило до справжнього "спустошення" у лавах противника, ні кількісної, ні якісної).

Ба більше, можливості по боєприпасах наші, скажімо так, також досить обмежені.

Й генерал Залужний, попри увесь той хейт, який йому влаштували недолугі "стратегії", у своїх оцінках та висновках щодо поточного розвитку ситуації був не просто правий на всі 100%, а я би навіть сказав, на всі 150%.

Або технології, або позиційний тупик… Однак, реальність така, що самостійно наростити власні технологічні "можливості" на полі бою, ми поки не можемо — ні ресурсно, ні фінансово, ні навіть організаційно-адміністративним шляхом.

Розраховувати виключно на допомогу союзників у цьому питанні — ну таке… звісно, можливо, але це ну досить примхлива справа.

Тому, залишається шукати спосіб, безпосередньо, образно кажучи, "на самому полі бою"… Як на мене, зі всього прайсу можливих рішень та з огляду на нині переважаючий формат організації та ведення бойових дій, нам залишається — надати власній піхоті "нової якості", щоб вона безумовно мала перевагу в цьому форматі бойових зіткнень піхоту противника (поки, на жаль, доводиться думати саме про такий "витратний" спосіб).

Або, дуже суттєво КІЛЬКІСНО та ЯКІСНО попрацювати над артилерійською складовою нашого війська. З останнім, існують певні трабли.

Ми дуже залежні в цьому питанні від наших союзників, які, зі свого боку, не мають бездонних запасів арти й боєприпасів до неї для нас… Тому на цьому етапі варто вдумливо та серйозно зайнятись, насамперед, саме піхотою, при постійній та наполегливій увазі до нашої арти.

ЇЇ "нова якість" повинна складатися із вагомих покращень по 3-м основним напрямкам — вишкіл (маю на увазі увесь комплекс, від морально-психологічної підготовки до тактико-спеціальної та вогневої), озброєння+оснащення (вони повинні бути у піхоті в ДОСТАТНІЙ КІЛЬКОСТІ, а не тільки переважати за своїми "ТТХ" аналоги противника, й це повинно стосуватися всього комплексу, від тактичних дронів, мінометів, засобів зв'язку, крупнокаліберних кулеметів та гранатометів, закінчуючи "спорягою", засобами захисту, тепловізійними та всепогодними прицілами та штатною зброєю самого стрільця), ну й командна ланка тактичного рівня… від командира відділення (штурмової групи), до комбрига та комполка повинна бути не тільки ГОТОВОЮ до організації та управління піхотним боєм у самих різних умовах, а й ВМІТИ це робити… Треба вже нарешті зрозуміти, що противник буде прагнути раз за разом повторювати "фортеці" Бахмут, Авдіїївка і т.

д…. в яких наша піхота буде сточуватись у високому темпі (нехай навіть із зіставним, або навіть трохи меншим, темпом сточування піхоти самого противника). Це йому на руку, у мобілізаційному напруженні він нас переграє, бо має куди більший мобілізаційний ресурс.

Той факт, що станом на зараз кремлівський режим через внутрішньополітичні особливості "текущего момента" поки знизив темпи мобілізації, нехай не вводять вас в оману. Як тільки він "розрядиться" (а це, очевидно, так чи інакше станеться), ці темпи почнуть суттєво зростати.

Тим паче, що за цей час противник має можливість істотно вдосконалити та суттєво наростити спроможності своєї системи мобілізаційного розгортання війська.

Зупинити це, чи краще сказати — кардинально змінити, можливо лише тоді, коли, образно кажучи, противник почне усвідомлювати той факт, що для того, аби вбити одного українського піхотинця на фронті, він повинен витратити своїх 15-20 "туловиСЧ" у будь-якій ситуації та при будь-яких обставинах.

Саме тоді сенс мобілізаційних перегонів, яких, очевидно, Кремль обрав одним з основних елементів своєї стратегії ведення війни, втратить для нього сенс… А поки, у нинішніх умовах, йому досить вигідно влаштовувати раз за разом якусь чергову "м'ясорубку" — сьогодні це Бахмут та Авдіївка, завтра це може бути Сіверськ, Вугледар чи Куп'янськ з Лиманом… При цьому, йому не стільки важливий результат, скільки сам процес.

Як на мене, не варто йому (мається на увазі — ворогу) допомагати добровільно у цій справі. Лізти за власної ініціативи у ці "м'ясорубки", наприклад, "відбивати прямо зараз й негайно Бахмут взад" чи діяти у цьому сенсі якось іншим способом.

Я би ще провів певні зміни у структурі та складі нашого війська, з огляду на нинішній розвиток загальної (стратегічної) ситуації у війні. Насамперед, стосовно ФУНКЦІОНАЛА.