"Якщо завтра війна". Як інтерв`ю Зеленського показало, що в Україні немає алгоритмів захисту держави

"Якщо дуже коротко, в матеріалi описані дві системи функціонування держави: американська і наша. Система, в якій є так званий "захист від дурня" і система, в якій такого захисту не існує". Думка. Ми .

Ми з України Як і всі, прочитала вчора матеріал Washington Post, і він мене, як і всіх, вразив, але здається, мене вразили не ті речі, що інших. Якщо дуже коротко, в матеріалi описані дві системи функціонування держави: американська і наша.

Система, в якій є так званий "захист від дурня" і система, в якій такого захисту не існує. Паралельно в стрічці читаю жартівливе опитування — а що б ви зробили, якби точно знали, коли почнеться війна? І люди відповідають десь таке: не купляла би новий матрас в грудні.

Купив би солі. Поїхав би відпочити перед тим. Взяв би кредит на мільйон гривень і купив бакси. І таке інше, іноді кумедне іноді ні, але в будь-якому разі дуже побутове. Я була з тих, що реально вірив в можливість бомбардувань Києва.

За тиждень до початку я сказала мамі — мама, за кілька днів почнеться війна, тут буде небезпечно, давай я відвезе тебе за кордон до твоєї подруги Алли, вона ж давно тебе запрошувала. Мама сказала — що за дурня? Я не поїду.

Вони і минулого року стояли в нас на кордонах и все скінчилось нічим, це просто загострення, воно може місяцями тривати, то що мені, півроку в Алли сидіти? А жити там на що? Та й заради чого? І не поїхала.

Як на мене, реакції Зеленського та нашого дипкорпусу, описані в інтерв‘ю, страшні не тим, що вони злочинні або підступні. Вони страшні тим, що анітрохи не відрізняються від реакцій моєї мами і людей в опитуванні: вони побутові.

Тобто вони реагують на свій хлопський розум, як пересічні люди, що мало знають і воліють не замислюватись про складне, страшне і погане, адже не можуть цьому ані завадити ані підготуватись.

Уявіть, каже Кулеба — одні вас лякають, а інші кліпають очима і кажуть, що ці лякалки — дурня. І що вам робити? Це могла б сказати моя мама і я б їй навіть поспівчувала. Але трясця, Кулеба так говорити НЕ МОЖЕ — і не може ухвалювати рішення в такий спосіб.

Зеленський відповідав Байдену, як відповів би дядько в передмісті, якби до нього у двір залетіли марсіани і сказали, що буде війна. Ну добре, буде, сказав би він — а ви може дасте мені щось марсіанське, раз така тєма? Ну знаєте, для захисту (а сам думає — в хазяйстві згодиться).

А, не дасте? Ну ок, дякую що попередили. І пішов би далі поратись по господарству. Ну дійсно: що пересічний дядько може протиставити війні? Пофарбувати паркан? Полагодити замки? Купити солі? Воно або буде або ні, це як цунамі, просто треба пережити.

Але керівництво країною, трясця, має бути влаштовано не так. І тут не про Зеленського, а про політичну культуру України в цілому, при всіх президентах. Дуже добре пам‘ятаю стенограму засідання РНБО 2014 року. Той самий треш.

Чим відрізняється метод управління, скажімо, США від нашого? І там і тут є політики довбо*оби і часом їх навіть більшість. І там і там є корупція, боягузство, відверта дурість і дрібні розбірки. Але. Коли настає момент Х, в політичній системі США вмикається спеціальний режим.

Кожне важливе відомство починає працювати за певним, заздалегідь розробленим протоколом, який передбачає різні варіанти розвитку подій.

Не важливо, чи вірить окремий політик А в війну чи ні — якщо рівень загрози перетнув певну межу, розвідка, армія, ФБР і дипкорпус працюють на автоматі, і це досить добре показано в тексті. Це не питання віри, це алгоритми захисту держави.

Минає небезпека — і політикум США знов перетворюється в кубло марнославних ідіотів. В нашій державі, в алгоритмах її існування, нема того моменту, коли президент, силовики і політикум припиняють чухати брюхо над спортивними штанями і розмірковувати — буде чи не буде.

Вони до останньої миті вірять, не вірять, бояться, панікують, хайпують або втекають — що кому більш до вподоби. Держава та її структури не мають автоматичного режиму захисту від дурня, переходу в режим Х. Його не вбудовано в систему. І саме це лякає найбільше.

Звісно, щоб такі алгоритми існували, їх необхідно розробити. І протестити. І узгодити. І налагодити автоматичний режим. Бажано, щоб воно вмикалось само при певних, заздалегідь прописаних умовах.

Тоді наша система, як і американська, витримає будь-якого дурня (і навіть купу) що рандомно натискають на кнопки в ільний час. А без такого захисту — це не звосім держава, якщо чесно. Це просто країна, де живуть люди.