Нові інтриги Росії. Що відбувається в Лівії та Сирії

Наприклад, як нещодавно у Місураті. Я чув про те, що Росія буцімто забрала звідти свої ПВК Вагнера. Підтвердити те, що їх там вже зовсім немає, я не можу. Сам факт, що вагнерівці з Лівії виходили, відомий.

Бо знаходили трупи найманців на Донбасі, у них при собі були лівійські гроші. Тобто — це були не лівійці, а росіяни. По грошах можна було зробити висновки, що вони приїхали з Лівії.

Відео дня Тому процес перенаправлення Росією на війну проти України найманців ПВК Вагнера вже певний час триває. Питання — чи всіх вивели — залишається відкритим.

Оскільки зараз боїв за владу, за головний приз — Тріполі між Халіфою Хафтаром та урядом не відбувається, як було раніше, в так званий «золотий період» перебування вагнерівців у Лівії, то я допускаю, що їхня кількість значно скоротилася.

Головна проблема Лівії полягає у тому, що режим Муаммара Каддафі, подібно іншим диктаторським режимам, не створював стабільних державних інститутів. Джамахірія — це був фасад, за яким було лише одноосібне правління диктатора.

Після падіння диктатури у 2011 році у країни виявилося безліч повстанських груп, які не збиралися роззброюватися і контролювали цілі населені пункти.

Потім у 2013 році була проведена люстрація чиновників, тож був знищений цілий апарат чиновників, які хоч щось розуміли у цій країні. У країні фактично точилася громадянська війна.

Міжнародне співтовариство намагалося врегулювати цю ситуацію через формування демократичних процедур і проведення виборів. Вибори мали відбутися у грудні минулого року. Але не відбулися. І сьогоднішнє зіткнення — це прямі наслідки скасування цих виборів.

Якщо подивитися хто протистоїть один одному, то у Лівії зараз, умовно кажучи, два прем'єр-міністри. Є один, що був призначений тимчасовим урядом, що визнається світом, і другий — це призначений парламентом.

А парламент перебуває у східній частині Лівії і опонує цьому тимчасовому визнаному світом уряду. Ось така дуже складна ситуація, що не може бути вирішена без проведення повномасштабних виборів, що змогли б повернути країну в якесь юридичне поле.

Ситуація залишається підвішеною і країна продовжує балансувати на межі чергового громадянського конфлікту. Росія ж хотіла на чолі Лівії поставити Халіфу Хафтара — протеже Єгипту. Він вже старенький (78 років), але все марить ідеєю об'єднати Лівію під своїм кашкетом.

А економічний інтерес Росії, як і всіх інших, це — нафта. Тепер щодо іншої неспокійної країни, до громадянської війни у якій теж приклалася Росія — Сирія. Проведення спецоперації на півночі Сирії було оголошено 17 серпня, але, відверто кажучи, вона так і не почалася.

І тут навіть ще цікавіше, бо якщо звернути увагу на заяву міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу про те, що Туреччина має відновлювати у повному обсязі відносини із Сирією і з Башаром Асадом, то це створює нову інтригу, як мінімум.

Це викликає серйозне занепокоєння та негативну реакцію з боку сирійської опозиції, яка точно не очікувала такого повороту подій. Але такі заяви, очевидно, є наслідками зустрічі Ердогана і Путіна в Сочі.

Путін відкрито звертався до Ердогана з пропозицією домовитися з Башаром Асадом і спільно виступити проти курдів. Це отой компроміс, така опція, яку росіяни пропонують туркам для того, щоб зберегти їхнє обличчя у військовій операції — аби вони не мали вигляд лузерів.

Ось така історія. Вона поки що розвивається вдало, я сказав би. Башар Асад не поспішає вступити в контакт із турками. Бо для цього, як мінімум, сирійці мають побачити якісь кроки турецькі по звільненню півночі Сирії. А турки явно не готові ці території повертати.

Виходячи з усього цього можна сказати, що це має вигляд певної тактичної паузи, що може перерости у стратегічну. Очевидно, що цю динаміку відновить поразка Росії в Україні або щось, що змінить позиції сторін в цьому конфлікті.