Хто вбив азовців у Оленівці? Яку помилку робить Захід, розслідуючи цей злочин, — американський військовий історик

org) У своїй колонці для The Washington post військовий історик Макс Бут пояснює, чому росіяни мають бути позбавлені права на презумпцію невинуватості Моральний релятивізм свідомо нейтральної журналістики у стилі «Джек каже, що місяць зроблений із зеленого сиру, Джилл із цим не згодна» — досить поганий, коли справа доходить до політичних репортажів.

І це ще небезпечніше у випадку воєнних злочинів.

Тим не менш, багато публікацій повідомляють про огидну розправу над українськими військовополоненими з такими заголовками, як, наприклад, цей із The Post: «Україна та Росія перекладають одна на одну провину за напад, внаслідок якого загинули маріупольські в’язні».

Це може мати якийсь сенс, коли йдеться про ірано-іракську війну, але моральної рівності між Україною та Росією немає. Українці — безневинні жертви неспровокованої агресії.

Немає даних, що вони, навмисно цілилися в мирних жителів, не кажучи вже про своїх захоплених Росією солдатів.

Росіяни ж — запеклі воєнні злочинці та брехуни, які зазвичай звинувачують когось іншого в кожному беззаконні, яке вони (або їхні союзники) здійснюють, включно зі збитим малайзійським пасажирським літаком над Україною у 2014 році та різанину мирних мешканців в українській Бучі цього року.

Звичайно, можливо, що помилковий удар української артилерії міг влучити у табір військовополонених під Оленівкою на сході України.

Але українці заперечують, що у п’ятницю вони вели артилерійський вогонь у цьому районі, а росіяни не заявляють про подію із «дружнім вогнем».

Російські ЗМІ стверджують, що українці навмисно вбили своїх солдатів, щоб відмовити інших від здачі в полон і перешкодити цим воїнам, які належали полку «Азов», дати свідчення про ймовірні воєнні злочини України. Як завжди, російська пропаганда абсолютно безглузда.

Полк «Азов» здався в Маріуполі лише після наказу зробити це з Києва, і єдині воєнні злочини, свідками яких стали його воїни, були скоєні росіянами проти маріупольців.

В Україні вони герої, а уряди — навіть набагато менш демократичні та законослухняні ніж київський уряд, — зазвичай не вбивають своїх героїв.

У росіян, навпаки, є багато причин для вбивства цих солдатів, чий відчайдушний опір на сталеливарному заводі «Азовсталь» дорого обійшлося РФ і завадив їм перекинути сили на схід.

Посольство Росії в Лондоні насправді написало в Твіттері минулого тижня: «Бойовики „Азова“ заслуговують на страту… тому що вони не справжні солдати. Вони заслуговують на принизливу смерть».

Те, як росіяни поводяться з військовополоненими, видно з поширеного відео, на якому проросійський бойовик каструє і страчує зв’язаного українського в’язня.

Росіяни, яких звинувачують у зґвалтуванні та сексуальному насильстві, а також у вбивстві та депортації незліченної кількості українців, схоже, поринають у нові глибини аморальності у своїй геноцидній війні, спрямованій на викорінення української нації.

Варварство загарбників може здатися атавістичним і тваринним, і, безсумнівно, так воно і є, але в їх жорстокості є певна логіка.

Оскільки російській армії не вистачає необхідних навичок для маневреної війни, вона натомість прагне здобути перемогу, вбиваючи мирних жителів.

Таку тактику випаленої землі російський диктатор Володимир Путін уже застосовував раніше, у Чечні та Сирії, щоб знищити всю опозицію. Лише в Україні російське варварство не працює.

Замість того, щоби привести українців до капітуляції, він об'єднує їх у збройному захисті своєї нації. Справа не в тому, що українці обов’язково хоробріші, ніж чеченські чи сирійські повстанці.

Різниця в тому, що, на відміну від ранніх жертв російської агресії, у них є засоби протистояти тиску.

Озброєні артилерією, реактивними системами залпового вогню, безпілотниками, протитанковими ракетами, зенітними ракетами та іншим озброєнням, поставленим Заходом, українці так ефективно дали відсіч, що російський наступ практично застопорився.

Найбільш ефективною системою озброєння українців є високомобільна артилерійська ракетна система (HIMARS) американського виробництва.

Безперечно, саме тому росіяни звинувачують саме HIMARS у загибелі українських військовополонених у Оленівці, хоча військові експерти стверджують, що на фотографіях ушкоджень немає явних ознак, характерних для удару HIMARS.

Більше того, табір для військовополонених знаходився неподалік лінії фронту, і українці приберігали удари HIMARS по цілях у глибокому тилу росіян.

Є й інші нестиковки, зокрема заява донецького чиновника про те, що під час нападу на Оленівку ніхто з російських охоронців не постраждав. Як зручно. Наразі росіяни відмовляються дозволити Міжнародному комітету Червоного Хреста оглянути це місце.

Високопоставлений представник Пентагону має рацію, радячи, «щоб ми виявляли деяку обережність… до того, що нам кажуть росіяни, просто тому, що ми знаємо, що в минулому вони робили кілька заяв, які були далекі від істини».

Я пішов би ще далі і запропонував, що якщо не буде доведено протилежне, треба вважати брехнею кожне слово з вуст представників Кремля, включно з «і» та «то». Це не означає, що Україна завжди чиста чи завжди має рацію.

Але її послужний список вселяє набагато більшу довіру, ніж російський. Українці намагаються дотримуватись законів війни, незважаючи на серйозні провокації, з якими їм доводиться стикатися, а росіяни звично і нахабно зневажають усі норми цивілізованої поведінки.