Вибори закінчено, чи буде війна. Як зміняться відносини Тайваню і Китаю після перемоги Лаї Цінде

Що буде далі? У медіа традиційно спрощують ситуацію, називаючи Лая радикалом, який, прийшовши до влади, оголосить комуністам обструкцію і оголосить незалежність Тайваню.

Хоу Юї водночас описують, як пропекінського кандидата, який вчинив би протилежно і докладав би зусиль для "возз'єднання батьківщини".

Реальність же така, що обидва — і Вільям Лай, і Хоу Юї — під час передвиборчої кампанії дотримувалися відносно стриманої риторики, подекуди схожої.

Наприклад, обидва вважають, що у визнанні незалежності немає потреби, оскільки Китайська Республіка і так функціонує як самостійна держава. Обидва не підтримують формулу "Одна країна-дві системи". Обидва також виступили за збереження статус-кво в Тайванській протоці.

Вільям Лай після перемоги, виступаючи з промовою перед прихильниками, саме про це і заявив. Обидва також виступають за подальше торговельно-економічне співробітництво з КНР, хоча в цьому аспекті погляди розходяться щодо прийнятного масштабу цієї співпраці.

Саме тісні торговельно-економічні зв'язки є одним із чинників, які стримують прихильників незалежності. Адже стабільні економічні відносини з КНР у мільярди доларів — одна з важливих причин, які дозволяють тайванській економіці розвиватися.

Крім цього, у разі оголошення незалежності, Китаю не обов'язково вдаватися до військової інтервенції у відповідь.

Досить буде організувати карантин або блокаду острова, який на 97% залежить від імпорту енергоресурсів: СПГ імпортують із Катару, нафту — із Саудівської Аравії та Кувейту, вугілля — з Австралії.

Китай має ресурси для блокування морських комунікацій поставок, зокрема, у Південно-Китайському морі, де за останні 10 років побудовано безліч штучних островів, які функціонують, як моніторингові бази.

Китай найближчим часом буде зосереджений на розв'язанні внутрішніх соціально-економічних проблем, усуненні чутливості в конкуренції зі США та підтримці стабільного діалогу зі Штатами за темами, які становлять взаємний інтерес.

До того ж, Китай навряд чи наважиться на ініціативний крок, а робитиме радикальні дії як відповідь, якщо позначені червоні лінії буде порушено.

При цьому, патрулювання і моніторинг протоки, регулярні порушення повітряного простору Тайваню здійснюватимуться і надалі, але не стільки як методи політики залякування для Тайваню, а як сигнали для США.

Пекін, який не поспішає з ухваленням рішення щодо Тайваню, оскільки, з точки зору Комуністичної партії Китаю, Тайвань є невід'ємною частиною КНР, побоюється, що Штати використовуватимуть острів як форпост, як під час Холодної війни СРСР використовував Кубу.

Наразі немає рішення для "тайванського питання", оскільки військова операція (до якої КНР не готова ні технічно, ні геополітично, ні економічно) не принесе вигоди і має цілий перелік вельми серйозних ризиків для Пекіна.

Мирне "возз'єднання" також малоймовірне, оскільки на Тайвані за останні десятиліття сформувалася нова нація — тайванці, які не розцінюють материковий Китай як прабатьківщину і не сприймають жодного з можливих сценаріїв мирного приєднання.

Це враховується тайванськими політичними елітами. Збереження статус-кво є найбільш прийнятним із можливих сценаріїв для всіх сторін: для Тайваню, для США, для КНР. Однак, це лише один із десятка можливих сценаріїв розвитку подій.