Навіщо Україні переговори: три причини зупинити війну з Росією

"Переговори ось-ось почнуться! І це зрада!", — пишуть одні. "Переговори треба починати, бо інакше зовсім кабзда / бо треба вибори, щоб забрати владу / бо я хочу звалити з "цієї країни" ", — пишуть різні інші.

"Переговори вже йдуть і ось-ось відбудеться зрада (перемога)", — кажуть свідки "зради" або неконтрольовані оптимісти. Всі ці моделі очікувань — вони про wishful thinking. Майже всі автори цих тез виходять не з наявних доказів чи раціональних очікувань, а зі зручних.

Для свого психологічного стану. Щоб перемовини відбулися і були успішними мають існувати: Ключове — мотивація їх вести, звісно. В чому може бути інтерес України? В чому може бути інтерес Росії? Примусити Україну до перемовин доволі просто. Достатньо обрізати гроші та зброю.

І ми тупо не вивеземо. Найбільші економіки світу не вивезли Першу чи Другу світову війну без кредитів і постачань. Примусити до перемовин Росію складніше.

Бо РФ має відчувати реальний тиск від США без протидії Китаю, а Путін — або бачити можливість зафіксувати перемогу, або загрозу своєму режиму. А який інтерес у "великих"? Зі США все зрозуміло.

Можна буде політично і військово зосередитися на протистоянні Китаю та знизити ризик ескалації в Європі. До того ж відкриється вікно омріяних можливостей для спільної з Індією спроби відтягнути Росію від Китаю.

Плюс завершення війни зараз — це політична перемога для нового президента. Бо провали та невдачі всі спишуть на Байдена, незалежно від того, на яких умовах війна закінчиться. У Китаю ж є одна базова причина не бажати ніяких переговорів: це перший пункт американських причин.

Але є резони й прагнути світової та регіональної деескалації: Теоретично, можливо все що завгодно. І що перемовини вже тривають. І що поведінка Байдена — це примус України мʼякшими за Трампа методами.

І що Путін розуміє, що в нього зростають внутрішні ризики, тому веде наступ зерграшем, щоб от встигнути хапнути побільше. І що Китай готовий зіграти роль "доброго папаши".

Але навіть у перелічених мною дуже базових пунктах багато суперечностей в інтересах сторін, на раціональність яких не доводиться сподіватися. Тому я б не радив сподіватися що "війна ось-ось закінчиться".

Наша стратегія — виснажувати Росію і мінімізувати власні помилки — не змінилася. А момент, коли ми чи росіяни будемо вимушені просити про перемовини, дійсно настане. І наразі ніхто не скаже, коли. Вибачте, що не додаю "передбачуваності".