«Велике брудне болото». Що писали про Росію європейські історики, мандрівники та дипломати 200 років тому

«Тільки подумайте, монарх імперії, яка перевершує розмірами Європу, […] знає напам’ять не лише статути всіх родів військ, але навіть військові сигнали, і це межує із дивом.

Цар знає навіть прусський статут, і міг особисто командувати парадом у Берліні», — писав із захопленням про Росію та її царя Миколу І прусський дипломат Фрідріх Вільгельм Бісмарк у 1836 році.

Саме тоді вступив у повноліття його середульший син Отто, якому судитиметься стати «залізним канцлером» Пруссії, а згодом і Другого німецького рейху. Відео дня «Життя в Петергофі дуже просте, — не зупинявся у компліментах пруссак.

­— Окрім вихідних та святкових днів цілий день, і навіть за обіднім столом, всі знаходяться у військовому одязі та військових головних уборах… Вечорами під час відпочинку скрізь у парках чути військову музику».

Якщо зважити, що одним із стрижнів прусської самоідентифікації вже тоді була військова дисципліна, то підвищений тон цих описів цілком зрозумілий.

Отто Бісмарк, син автора цих рядків, на чолі уряду також з’являтиметься на людях переважно в мундирі, а Німеччину об'єднає під одним кайзером «залізом і кров’ю».

Однак зачарованість Росією у німецьких землях поділяли не тільки дипломати, яким за обов’язком годилося б виказувати доброзичливість.

Симпатиками «країни рабів», як називали її свої ж поети, у ХІХ столітті ставали й цілком підприємливі господарники, як-от барон Ауґуст фон Гакстгаузен. У 1842 році він опублікував у прусській газеті компліментарний відгук щодо указу Миколи І про зобов’язаних селян.

Цар прочитав статтю і звелів організувати баронові поїздку Росією. Шість місяців тривала подорож Гакстгаузена провінціями імперії у супроводі його помічника Генріха Козегартена, а також наданого імператором молодого російського перекладача Адеркаса.