Підвищення зарплат та розвиток малих міст. Як повернути українців з Європи після війни?

Тож влада матиме ухвалюти нестандартні рішення, аби якимось чином вплинути на повернення цих людей додому. Про це пише журналіст-оглядач Денис Стаджи. Крім тих українців, що виїхали за кордон, є й інші категорії, яких економіка втратила на певний період часу чи назавжди.

Йдеться про тих, кого примусово вивезли за кордон, про загиблих військових і цивільних, людей з інвалідністю тощо. Цей удар вже сильніший, ніж під час Другої світової війни. Хоча з-за кордону багато хто повернувся, велика частина все одно може залишитися.

За різними оцінками, близько 8 млн не налаштовані після війни їхати назад в Україну. Вони могли втрати дім, бізнес, годувальника сім’ї або надію на краще.

Тож незалежно від того, наскільки високотехнологічним буде відновлення країни, відновлювати необхідно буде і людський капітал. Без нього економіка втрачатиме шалені гроші – економіст Олексій Кущ підрахував, що це мінус 40 млрд доларів на 8 млн осіб.

При чому 60% ВВП це сектор із орієнтацією на кінцевого споживача. Гроші втрачатиме бізнес, який не може продати свої послуги та товари. Тому аби спонукати українців започатковувати його, треба зробити цей процес сприятливішим.

Новий бізнес створить робочі місця, а паралельно зросте рівень життя: медицина, освіта та можливість придбати свою оселю. Між іншим, має з’явитися накопичувальна пенсійна система із довгостроковою земельною рентою у вигляді збільшення до пенсійних виплат.

Звісно, це все можливо, якщо буде забезпечена безпека для себе та своєї сім’ї. Однак виглядає це все як добрі побажання – їхнє втілення в життя може бути набагато складнішим. Тож влада має вдатися до нешаблонних рішень.

Зокрема дати накопичувальним пенсійним фондам право на купівлю та перепродаж фермерам земель сільськогосподарського призначення, а також на довгострокове здавання землі в оренду.

І тих, хто залишився в Україні, і тих, хто виїхав, можна буде спонукати прив’язатися до української економіки за допомогою вигідних інвестицій у різні державні та державно-приватні проєкти. При цьому цей процес має бути кардинально простішим, ніж є зараз.

Люди також мають знають, куди вони повертаються з-закордону. Тож доведеться зосередити велику кількість зусиль на вирішенні проблем малих і середніх міст з населенням від 10 тис. до 500 тис. осіб. Вони є більш незахищеними, ніж українське село чи міста-мільйонники.

а також мають найбільше промислових підприємств. Після війни, аби вдихнути в них нове життя, треба забезпечити людям житло, робочі, місця, інфраструктуру, міське середовище та життєвий драйв. Ці чинники є найважливішими для розвитку невеликого міста.

До того ж великі бюджетні кошти мають вкладатися саме в інфраструктуру, аби рівень життя прогресував. У малі міста мають прийти і гроші для людей.

Навіть підвищення зарплат бюджетникам та різноманітних соціальних виплат вже розподіляться по місцевій економіці та забезпечать розвиток.

Мешканці різних регіонів Україні зможуть обирати найбільш комфортний для них за роботою та рівнем життя населений пункт та переселяти туди замість еміграції. Для повернення українців на Батьківщину потрібні й інші заходи.

Зокрема, за словами Ольги Трофімцевої, посла з особливих доручень МЗС та ексміністерки агрополітики, увагу слід приділити регіонам, які межують з РФ.

До 2022 року там вже спостерігалися негативні тенденції в демографії, після початку повномасштабного вторгнення через безпекові ризики ситуації стала ще гіршою.

Після Другої світової війни найважливішу родь для країн, які здійснили економічне чудо, стали підвищення умов розвитку людського капіталу (освіта, продовольча безпека, охорона здоров’я) та бізнес-клімат.