"Трубадури імперії": як пережити зиму без "Лускунчика", або Деокупація культурного простору

24 лютого перевернуло український культурний простір. Тригери російської імперськості вилізли назовні, і ми вже ніколи з ними не змиримося Жорстока повномасштабна агресія Росії проти України примусила світ здригнутися.

А українці переглядають своє ставлення до російської культури, яка є невіддільною й важливою частиною російської неоколоніальної політики, і закликають світ її бойкотувати. Культурна складова є невіддільною частиною обороноздатності країни.

І державні установи несуть особливу громадянську відповідальність на культурному фронті. Виключення російського контенту — це очікувана й адекватна відповідь на все, що коїть ворог.

Це усвідомлення того, що російська культура — це колоніальна культура, яка іржею сторіччями глибоко в'їдалася у наше єство. Хвиля культурного спротиву Нова хвиля потужного спротиву всьому, що має відношення до держави-агресорки, розпочалася 24 лютого.

У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну українські театральні, музичні колективи, заклади культури й освіти масово почали відмовлятися від назв, що містили слово "російський", від імен росіян в назвах цих закладів, від репертуару російського походження.

24 лютого рішенням колективу Миколаївського академічного художнього драматичного театру з назви було вилучено слово "російський". Заява про зміну назви Національного драматичного театру ім.

Лесі Українки, що у Києві, з'явилася на сайті театру 28 лютого за підписом генерального директора — художнього керівника Михайла Резніковича, а 2 березня з назви Одеського обласного академічного драматичного театру прибрали слово "російський".

Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна 1 березня опублікував заяву про те, що з назви театру вирішено прибрати прізвище російського поета та слово "російський".

Харківська обласна рада ухвалила перейменування театру 24 грудня, тепер його назва – Харківський академічний драматичний театр.

"Трубадури імперії" На жаль, далеко не всі професіонали, кого Україна вважає культурними амбасадорами, підтримали бойкот культури РФ під час війни.

Особливу дискусію й досі викликає виконання музичних творів російських композиторів Петра Чайковського або Модеста Мусоргського.

Щиро не розумію, як, виправдовуючи себе, деякі наші відомі музиканти порівнюють заборону виконання музики Чайковського з умовною забороною "таблиці Менделєєва": мовляв, музика, як і точні та природничі науки, не має національності.   Це не так.

Твори мистецтва народжуються конкретними людьми у певному історично-соціальному контексті. І художники, письменники, композитори своїми творами транслюють свою позицію.

Ті наративи, які зашиті в меседжі творів мистецтв цих авторів, формують свідомість росіян, зокрема, віру у власну богообраність, особливий шлях Росії та інші ірраціональні твердження, що нівелюють право інших народів на самовизначення на території уявного "русского мира".

  На початку вересня 2022 року всі крапки над "і" розставила затверджена указом російського диктатора Володимира Путіна "Концепція гуманітарної політики Російської Федерації за кордоном".

За цим документом носіями "русского мира", символами Росії та російської культури є письменники Лев Толстой та Федір Достоєвський, композитори Петро Чайковський, Дмитро Шостакович та ін.

  Отже, популяризація персоналій, виконання творів тих, кого відома американська дослідниця Ева Томпсон називає "трубадурами імперії", під час нинішньої війни трактується  як відверта пропаганда культури ворога.

Вікно можливостей У наших театрів немає репертуарного голоду. А у заслуженому ігноруванні російської культури є зиск для культурного розвитку як України, так і загального світового.

Надмірне захоплення "величчю російської культури", штучно насаджуваної століттями, не давало нам, українцям, можливості присвятити себе глибшому вивченню й розвитку рідної культури та відкриттю інших культур. Маємо все надолужити.

Наприклад, до війни спостерігалася певна зацикленість на виконанні певних творів російського походження, як, наприклад, балетні марафони "Лускунчика" у різних країнах у новорічно-різдвяний період.

Все "загорталося" в "традиції", але штучно обмежувало нас й змушувало нескінченно жувати одну й ту ж саму "культурну гумку".

Повномасштабне російське вторгнення допомогло знайти блискучу альтернативу: Національна опера України запропонувала оновлений балетний спектакль "Снігова королева".

Балет-казку поставлено за мотивами однойменного твору данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, а музичну складову у контексті нинішньої війни змінили на компіляцію творів композиторів Едварда Гріга, Жюля Массне, вилучивши фрагменти творів російських авторів.

Цей успішний український культурний продукт незабаром матимуть можливість оцінити й за кордоном.

  Львівська національна опера на новорічні свята пропонує балет "Білосніжка та семеро гномів" польського композитора Богдана Павловського, оперу "Лис Микита" сучасного українського композитора Івана Небесного, традиційні для Європи Штраус-концерти.

  Державні культурні установи мають допомагати процесу "лагідної українізації", встановленню балансу українськості та присутності європейської, світової культури у нашому ментальному полі.

Бо, як коректно звернув увагу художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру Ростислав Держипільський: "Дерусифікація найперше має торкатись наших мізків і душ".

Між іншим, 24 лютого з репертуару Івано-Франківського театру було виключено вісім вистав російських авторів.

Повний вперед Жахлива війна відкрила парадоксальне вікно можливостей розповісти світовій спільноті про нашу давню самобутню багату культуру без російського контексту.

Наприклад, українська музика та українські виконавці, наші літератори та художники сьогодні, виступаючи на різних майданчиках світу, мають потужний емоційний вплив на іноземну публіку, своїми талантами привертають глобальну увагу до нашої країни.

І замість поставленого на паузу Петра Чайковського все частіше у найпрестижніших залах світу лунає музика українських геніїв: Бориса Лятошинського, Миколи Леонтовича, Валентина Сильвестрова, Олега Ківи, Золтана Алмаші, Мирослава Скорика, Вікторії Польової, Євгена Станковича.