Б"є окупантів за двох: пілот Су-25 розповів, як його збила ракета РФ і найбільшу втрату в житті

Історію полковника Ігоря Пархоменка розповіли в Аrmy Inform. 25-річний старший син Ігоря Сергій Пархоменко був льотчиком-штурмовиком, він загинув 14 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання у Запорізькій області в районі міста Гуляйполе.

Лише через 40 днів після його смерті його батько Ігор Пархоменко знову зміг сісти за штурвал. Відтоді, у кожний бойовий виліт він бере із собою світлину сина і воює за двох, а його колеги після його повернення кажуть: "Злітав за Сергія". "Так, я зараз літаю за двох.

Один бойовий виліт роблю за загиблого сина, один — за себе", — каже полковник. В Ігоря ще є молодший син Микита, який також наразі захищає українське небо. Для полковника Пархоменка війна розпочалася у 2014 році.

На той час він майже 20 років прослужив у бригаді тактичної авіації. Свого часу він закінчив Харківське вище військове авіаційне училище і пройшов шлях від старшого льотчика до заступника командира бригади.

Його син Сергій прийшов до його бригади у 2019 році після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, а Ігор перевівся на факультет ХНУПСу старшим інспектором-льотчиком.

"Син залишився служити у бригаді, а я через 26 років служби перейшов з бригади до ХНУПС, на факультет, що міститься у Миколаєві. Я залишився на своїх же Су-25-х, при польотах.

Були пропозиції від командування перевестися на вищі посади, але я не уявляю службу там, де немає кабіни літака.

Тому залишився при аеродромі, продовжував виконувати польоти в одному небі із сином як льотчик-інструктор, виконуючи обов’язки інструктора з підготовки курсантського складу та льотного складу бригади", — розповів Ігор Пархоменко.

Він згадує, що у 2014 році почав виконувати бойові завдання на Донбасі, а під час 24 бойового вильоту його літак збила ракета з території Росії, з установки "Панцир 1-С". Ігор вижив, спустився на парашуті, через 6 днів його вивели бійці спецназу.

З 5 вересня 2014 року авіація припинила активну роботу по цілях. У лютому 2022 року він не був задіяний у виведенні техніки на відміну від його сина і дуже переживав за нього. Говорить, що той впорався на 5 балів, бо їхня бригада не втратила жодного літака.

"Пам’ятаю, як, виконуючи обов’язки старшого оперативної групи, на одному з оперативних аеродромів мав відправити пару на бойове завдання. І мав прийняти рішення, кого відправити. Я поводився не як командир, а скоріше, як просто товариш.

Прийшов до кімнати і запитав: "Хлопці, хто полетить?" На що мій син зголосився миттєво. Це були перші числа березня 2022 року", — розповів він. Ігор Пархоменко зізнається, що в то момент не знав як реагувати, але намагався не подавати виду.

У нього був досвідчений ведучий, старший товариш, але ситуативно склалося так, що ведучим на це бойове завдання став Сергій. "Потім сина перекинули на іншу точку, він воював, а я служив як льотчик-інструктор.

Сергій зі мною часто і довго розмовляв телефоном, я розумів, що йому потрібно виговорюватися. Знав, де в нього напруження, бачив, як він переживав, коли був на межі зриву. До того ж у ті дні в нього народився син, якого він так ніколи й не побачив", — розповідає військовий.

Згодом вони почали літати із сином в одній ескадрильї. Він говорить, що вони ніколи не літали в парі, бо як повертатися іншому, якщо когось одного зіб'ють. "У тому своєму останньому бойовому вильоті Сергій був веденим в парі зі своїм однокашником, Олексієм.

Два однокашники — молоді хлопці, на долю яких випала війна", — говорить льотчик. Капітан Сергій Пархоменко загинув, коли йому було 25 років. Загалом він здійснив 38 бойових вильотів. Після 28-го його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Батько сів за штурвал через 40 днів після загибелі сина. "Як мені сказали, мушу навчитися літати тепер зі своїм болем. Я навчився і повернувся на аеродром виконувати бойові завдання поруч з такими самими льотчиками, як мій син.

Вони всі за віком майже однакові, але дуже швидко виросли всі ці хлопці, сильно змінилися, на моїх очах стали справжніми чоловіками.

Як у відомому фільмі "У бій ідуть самі "старі" — молоді хлопці швидко дорослішають, але в нашому реальному "фільмі" в бій пішли майже одні молоді", — розповідає Ігор Пархоменко. Він додав, що всі вони за віком його діти і тому він не може їх покинути.

Він говорить, що іноді в нього трапляються два бойові вильоти за день, але їх небагато і зізнається, що має принцип у роботі —"чим більше я літаю, тим менше літають вони, молодь потрібно зберегти по максимуму".

Між тим у колективі не бояться ризиків і навіть ображаються, якщо хтось летить поза чергою. "Я тоді так сказав: "Сину, ти для мене не загинув, ти живий, ти літатимеш і будеш у бойовій сім’ї продовжувати виконувати завдання. Якщо я роблю в день один виліт, — це твій.

Якщо в цей день я роблю другий, то це вже за себе". Для мене важливо враховувати "синові" польоти, свої я не рахую. У мене постійно його фото у планшеті. Тож у польоті ми завжди разом, він мій ангел-охоронець", — говорить пілот.