Китай утомився від Росії. Головний підсумок саміту в Джидді для України

У саудівській Джидді під "українським прапором" відбулася нарада радників з національної безпеки понад 50-ти країн: з одного боку, представлені друзі України, включно з США, з іншого — несамовиті соратники рашистів, очолювані Китаєм. Правда, — без самих росіян.

Формально, учасники обговорювали формулу миру, запропоновану Володимиром Зеленським, хоча насправді дві найбільших держави світу шукали точки дотику між собою.

З паркетного офіціозу відомо, що учасники погодилися з підходом про дотримання територіальної цілісності України та верховенство Статуту ООН. Тобто, підтримали "кордони 1991 року". Та найцікавішою виявилася та інформація, про яку вголос не говорили.

Китай схвально кивнув на запрошення прилетіти до Джидді, але Пекін намагався приховати участь у проукраїнському форумі спецпредставника у справах Євразії Лі Хуея (це — китайський аналог американського радника з питань нацбезпеки Джейка Саллівана).

Очевидно, КНР ще не готовий офіційно переходити на світлу сторону, та неофіційно не приховує своє роздратування витівками Кремля. Але, є два "але"… По-перше, Китай потребує українського зерна як для себе, так і для своїх африканських сателітів, якими він опікується.

Тоді як Кремль — всупереч інтересам Піднебесної — зірвав зернову угоду, атакував українські термінали зі збіжжям, та намагається влаштувати морську блокаду портів України.

Китаю важкувато бути гегемоном Глобального півдня в час, коли найближчий партнер знищує ракетами африканську надію на завтрашній день. По-друге, Москва лише ускладнює геополітичні ігри Пекіну.

"Триденна війна" затягується, у світі виникає тренд на покарання агресора, який обʼєднує проти себе дедалі більше країн… Це ніяк не відповідає планам Сі щодо "повернення Тайваню у рідну гавань". У Пекіна один вихід: поступово зливати Москву.

Табу московитам на застосування ядерки, обмеження на експорт дронів, визнання кордонів України та припущення про можливість вступу до НАТО (про що прямо сказав Кіссінджер після поїздки в Китай) — етапи цього шляху.

Китай опинився на шпагаті, і розтягуватись стає дедалі важче. Використання Московії як проксі-агента у протистоянні США приносить менше і менше задоволення та більше головняків.

Насамперед у тому, що стосується фінансово-торгових операцій та санкційного режиму, який дедалі більше поширюється на треті країни. Навіть В'єтнам радить своїм бізнесменам зважати на українські санкції, не кажучи вже про європейські та американські.

Участь Китаю в проукраїнському форумі в Саудівській Аравії — це спроба порозумітись з протилежною стороною. Тим паче, що американський візаві — радник з національної безпеки США Джейк Салліван найбільше опікується саме проблемою протистояння Китаю.

Якщо китайсько-американських домовленостей буде досягнуто, то Пекін змусить Москву підпорядковуватися волі дорослих гравців. Це не складно, з огляду на те, що Китай на сьогодні практично повністю контролює всю зовнішню торгівлю РФ, а також — значну частину її економіки.

Африка, Близький Схід, Індія, Китай мають свої інтереси. Банально, лідерам країн слід годувати свої народи. Вони чудово розуміють, як на них позначиться російська зернова монополія: московити вже продемонстрували свої "таланти" при енергетичному шантажі Європи.

Те ж саме стосується і ядерки, екоциду, породження гуманітарних катастроф в Африці та повалення нелояльних режимів там само. Входячи в кураж, Кремль не бачить берегів, і не помічає своїх та чужих.