Заходу пропонують домовитися. Які нові плани розкрила Росія на Валдайському клубі

Росія надсилає сигнали, ми мовчимо Програмний директор Валдайського клубу Андрій Сушенцов написав аналітичну записку про протистояння США і РФ. Важливий текст, враховуючи майданчик і автора.

На відміну від сайту Кремля та/або статей у російських ЗМІ за персон, які претендують на роль ідеологів, "Валдайський клуб" залишається одним із небагатьох місць донесення ключових тез до зовнішньої аудиторії.

Йдеться тут не тільки і не стільки про топполітиків на заході й на сході, скільки про аналітиків, журналістів, авторитетів у сфері бізнесу. То про що цей документ? Автор усвідомлює і визнає, що Росія вже не є ключовим гравцем-суперником для США.

Ба більше, прямо говорить про "період структурного перерозподілу силових і ресурсних потенціалів у світі", виокремлюючи пару США — держави Азії (до яких відносить КНР та Індію).

На цьому тлі, цитата — "російсько-американська конфронтація зараз є лише одним із багатьох сюжетів". Він не пише прямо, що для Росії єдиним шансом на повернення у "вищу лігу" світової політики є досягнення своїх цілей у війні в Україні.

Але підводить до потрібних висновків аудиторію. Звісно, не йдеться про путінські "денацифікацію", "демілітаризацію" та інші "де. . . ".

Йдеться про переговорний процес щодо України через голову України, де Кремль отримує низку геополітичних поступок і виходить із війни без поразки. Як цього домогтися? Нових ідей немає, але є відносно старі тези, які починали формулюватися наприкінці літа 2022 року.

Йдеться про шантаж "довгою війною" і, відповідно, зростаючими витратами США та ЄС. Ба більше, ідея "передомовитися" жила в умах російських еліт і на початку 2022 року.

На цьому тлі тактику підтримки України Сушенцов "загортає" в тезу про помилкову стратегію США з "перемелювання" Росії замість позиційної гри. Тобто, системи договорняків. При цьому, що логічно, розділяє інтереси європейських держав і Сполучених Штатів.

Просто наведу цитату: "Європейці довірилися логіці, яку запропонували Сполучені Штати, буквально "купили" цю пропозицію.

Вона полягала в тому, що Захід завдасть Росії швидкої поразки, при цьому вивільниться велика кількість економічних ресурсів, відносини з Росією буде відновлено на іншій платформі, вигіднішій для ЄС, — це буде результативна стратегічна дія.

" Але повернімося до шантажу, або тези "затяжної війни".

Сушенцов стверджує (точніше, намагається переконати читача), що "протистояння у військовій площині перейшло в зручну для нас (Росії) фазу поступового перелому на фронті, і американці змушені шукати вихід із цієї ситуації теж у позиційному ключі".

Вкрай важлива теза, яка пояснює роль і суть російського тиску по всьому фронту. Кремль не артикулює гучних цілей, але прагне підтримувати високу інтенсивність бойових дій. Такий характер війни, окрім великої кількості жертв, вимагає і досить великої кількості ресурсів.

Росія в середньостроковій перспективі (до 3-4 років) такими володіє. Україна воює, зокрема, завдяки зовнішній допомозі. Відповідно, шантаж спрямований не на нас — на наших партнерів. Просто демонстрація того, що витрати зростатимуть.

Причому, говорячи про затяжну війну та її вартість для наших партнерів, Сушенцов якраз і користується термінологією з бізнесу, стверджуючи, що для США "відносні переваги від володіння українським активом загалом уже отримано, а вартість підтримання цього активу продовжує наростати".

І, мимохідь натякає на можливість масштабування проблем — появи нових точок напруженості, нових воєн. Теж наведу цитату: "З'являться інші точки напруження в Азії, на Близькому Сході, в Африці, згодом і в Західній півкулі, де Росія і США перебуватимуть по різні боки барикад".

Читача записки плавно підводять до висновку про вигідність "домовитися з Росією" тут і зараз. Тим самим зменшивши поточні витрати і убезпечивши себе від появи низки нових викликів.

Теза, яка може знайти розуміння у низки американських політиків і, що найважливіше, у значної частини європейського політичного істеблішменту (де Росія вже кілька місяців веде відповідну інформаційну роботу).

Простіше кажучи, Кремль надсилає простий сигнал — "давайте домовимося, і чим швидше, тим краще". Ідея може отримати підтримку у частини наших партнерів або, як мінімум, буде використана в електоральних кампаніях 2024 року по обидва боки Атлантичного океану.

І ймовірність реалізації путінського задуму, на жаль, не нульова.

У разі його успіху Росія зможе: Тобто Росія повертає собі можливість артикулювати амбіції "великої держави" і претендувати на переформатування політичних діалогів про майбутнє з розмов пари Пекін-Вашингтон на трикутник із Москвою або складнішу конструкцію.

Тут можна було б поставити крапку, але варто зупинитися на нашій ролі. Частина читачів мені скаже щось на кшталт "Україна бореться, і в цьому роль", частина додасть, що "ми захищаємо Європу", деякі скажуть про цінності.

Проблема в тому, що: На цьому давайте поговоримо про нашу роботу. Йдеться про дипломатів, моїх колег з аналітичних центрів, журналістів. Чи можемо ми зіграти на полі "раціональних тез"? Цілком.

Наведу кілька прикладів: Тому питання тут у формулюваннях та ідеях, які дають розуміння, що отримають окремо ЄС і окремо НАТО від України після завершення війни. Ким ми станемо, яким буде формат регіональної безпеки, чи будуть у нас амбіції впливати на сусідів.

Чи будуть у нас для цього ресурси. І, нарешті, що ми будемо робити зі своєю економікою. А поки що Росія готує громадську думку (наших партнерів) до неминучості та бажаності договорняка. Просто спостерігати за цим, думаю, не найкраща ідея.