Всі солдати хворі на сифіліс. Такий вигляд мала армія росіян-червоноармійців, яку 102 роки тому розбили українці й поляки під Замостям

«Артилеристи їхні виявилися першокласними професіоналами», — оцінили українських вояків під час оборони Замостя їхні польські побратими. Цей спогад з-поміж яскравих вражень про атмосферу в стані союзників та тодішні бої залишив журналіст Адам Гжимала-Седлецький.

Відео дня Після договору в квітні 1920 року, який підписали головний отаман УНР Симон Петлюра та начальник Речі Посполитої Юзеф Пілсудський, об'єднані війська обох держав вигнали з Києва російських більшовиків. Угода з поляками передбачала повне звільнення України.

Однак червоні під орудою Михайла Тухачевського обійшли союзників з півночі й на початку серпня вже стояли під Варшавою. Відтак солдати Петлюри і Пілсудського відступили на територію Польщі.

Гжимала-Седлецький так писав про союзників, з якими йому довелося їхати у офіцерському вагоні зі Львова до Золочева в середині липня 1920 року: «Є тут і петлюрівці, є галичани, а іноді чистокровний росіянин, який з огиди до більшовиків приєднався до України.

Галичанина впізнаєш з першого погляду. Хоча він і вважається соратником польського офіцера, але в його погляді відчуєте деяку психологічну стриманість. Зазвичай сидить мовчки або читає російські та польські газети. Хоча він чудово володіє польською мовою.

і на запитання відповість правильною польщизою, він не бере участі в загальних розмовах.

На дні його нервів лежить, мабуть, недавній спогад про бої, на тих самих полях, де тепер проходить потяг, де він виступав як запеклий супротивник сьогоднішніх сусідів по лавці у вагоні».

Далі польський журналіст звернув увагу: «Петлюрівці, наддніпрянські українці, вносять багато темпераменту. Їхніх риси обличчя, як і сама вдача додають багато південної життєвості. Загалом, це тип із старовинного козацького коріння.

Всі вони цікавляться тим, що бачать, іноді по-дитячому». Ці вояки мали зупинити Першу кінну армію Семена Будьонного, яка мчала стрімким маршем з південного сходу.

Не дочекавшись з'єднання з нею Тухачевський рушив на Варшаву, та під стінами польської столиці 25 серпня його військо зазнало нищівної поразки. Становище червоних мала врятувати кіннота Будьонного. Однак її на три дні затримало Замостя.

Полковник Шостої дивізії Січових стрільців УНР Марко Безручко за наказом генерала 3-ї армії війська польського Зигмунта Зелінського почав готувати місто до оборони.