Ніч зі спецназом: як бійці секретного підрозділу атакують цілі на території РФ (фото)

Репортерові вдалося побувати на передовій і на власні очі побачити, як готується атака на цілі в РФ. Команда бійця Івана, з якою провів час кореспондент, тільки за останні півроку завдала Росії збитків на $200 млн.

Девід Патрікаракос побував на північному сході України і провів ніч із підрозділом спецпризначенців під час виконання місії найвищого рівня національної безпеки — стратегічного удару на сотні кілометрів углиб самої Росії. Про це пише Daily Mail.

Він розповів, що бачив, як військові ЗСУ готували бомбу для атаки по військових цілях у РФ. На передову він потрапив за рекомендацією свого друга, військовослужбовця ЗСУ. І пройшов ретельну перевірку. "Ви хочете знати, як нашкодити Росії? Вдарте по них на їхній власній землі.

Принесіть їм той жах, який вони приносять у світ. Росія може нескінченно відправляти призовників в Україну. Їх на батьківщині вважають витратним матеріалом", — каже Іван, командир підрозділу безпілотних літальних апаратів (БПЛА).

У людей Івана є особливе завдання: з'являтися з нізвідки, завдавати ударів по цілях у глибині Росії, а потім знову зникати. "У соціальних мережах часто можна побачити результати успішного удару в тилу. У багатьох випадках це ми.

Іноді про це не дізнається ніхто, крім ворога", — розповідає боєць. В українців немає достатньої кількості бомб, щоб знищити великий завод з виробництва озброєнь, що займає кілька поверхів.

Але вони можуть завдати удару по невеликому об'єкту, який постачає його життєво важливими деталями для російської війни. При настільки обмеженому українському озброєнні точність — і креативність — мають життєво важливе значення. І їм це вдається.

За останні півроку команда Івана завдала противнику збитків на суму 200 мільйонів доларів. "Планування кожної операції займає дні, а іноді й тижні. Кожна ціль унікальна; і ми не можемо допустити помилок", — зазначає боєць.

Йдеться про пошук слабкого місця в системі виробництва озброєнь; частини зброї, які незамінні або можуть бути замінені тільки — і притому неадекватно — дешевими китайськими технологіями. "У росіян, як і раніше, величезні проблеми.

Все їхнє найкраще створено на основі технологій 1980-х років. Вони використовують іранські дрони "Шахед", тому що не можуть виробляти ракети "Томагавк".

Нас перевершують за озброєнням і чисельністю, тому ми використовуємо будь-яку їхню вразливість", — цитує військового журналіст.

Необхідність завдати прямого удару по військовій машині Путіна — замість того, щоб знищувати нескінченний потік солдатів, яких він надсилає до України, — є причиною того, що Київ відчайдушно домагається дозволу на використання зброї, що постачається США, усередині Росії; і чому дедалі більше країн, включно з Великою Британією, нарешті, дають Україні зелене світло.

У підсумку бомбу вагою в 100 кг завантажують на дрон, який буде спрямований до російських цілей. Стратегію українського спецназу репортерові пояснили двоє колег Івана — Родіон і Валерій. За їхніми словами, перевага ударів по російській території: їхній психологічний вплив.

"Уявіть, що ви — російський призовник, який охороняє боєприпаси глибоко на території Росії. Ви ніколи не були на фронті; час від часу ви хапаєте гвинтівку і робите вигляд, що патрулюєте, але розумієте, що серйозної загрози немає.

Але однієї ночі, коли ви лежите в теплому ліжку, ви чуєте шум у повітрі, і тоді ваш світ раптово вибухає", — Родіон робить паузу і посміхається. — А зараз ми перебуваємо за сотні кілометрів звідси і п'ємо каву".

Репортер розповідає, що на під'їзді до того місця, звідки в Росію вирушить дрон із бомбою, у нього забирають телефон і кладуть в ізотермічну сумку, яка не дає йому змоги надсилати або отримувати будь-яку інформацію. У всіх солдатів є захищені телефони.

"Зараз ми перебуваємо в межах досяжності смертоносних російських плануючих бомб. Валерій відкриває свій ноутбук і відкриває "живу" карту. Я бачу ворожі літаки, що патрулюють повітря.

Він "оцінює повітряні загрози", зокрема перевіряє, чи не наближаються до нас російські безпілотники. Тепер ми чекаємо на прибуття "гаджета" — дрона", — розповідає журналіст.

Коли "гаджет" прибуває на причепі, Девід каже, що вражений його розмірами: "Гаджетик" насправді являє собою невеликий двомісний пасажирський літак завдовжки близько трьох метрів. Тільки щось такого розміру може нести таке велике корисне навантаження".

У підсумку його допрацьовують на місці: прикручують крила і перевіряють електроніку. "Поруч із трилопатевим пропелером на носі розташовані дві чорні трикутні щілини, схожі на очі, а внизу — дві прямокутні, що нагадують ніс і рот. "Схоже на кота", — каже Іван.

"Так, злий кіт", — каже журналіст. І тільки тоді він дізнається про мету — це електростанція для збройового заводу за 320 км на заході Росії. Насправді, мета більш конкретна. ЗСУ знадобиться десять бомб, щоб знищити фабрику, і ще кілька для електростанції.

У них є тільки одна бомба, тому потрібно вразити транспондер (джерело живлення) на електростанції. Приберіть його, і завод перестане функціонувати. Ланцюжок виробництва буде належним чином зруйновано. "Гаджет зібрано. Чоловіки кажуть мені, що він злетить у темряві.

Сонце сідає. "Прекрасна Україна", — кажу я трьом солдатам, що стоять поруч зі мною. "Так, але не прекрасний час для України", — відповідають вони. "До біса Росію", — така загальна думка. Настає ніч. Гаджет викочують на бетонну доріжку, яка слугуватиме злітно-посадковою смугою.

Чоловіки збираються навколо, щоб провести останні перевірки. У всіх на лобі закріплені червоні ліхтарі. Їх складніше побачити з повітря, і вони допоможуть уникнути неприємної уваги противника.

100-кілограмовий вантаж, який військові привезли з собою, викочується на "злітно-посадкову смугу" і кріпиться до основи літака. Опісля журналіст вирушає в мобільний командний пункт, де вже намічений шлях літака БПЛА.

"Як я виявив, люди всередині були цивільними пілотами комерційних літаків. Тепер, коли Україна переобладнає літаки в БПЛА, їй потрібні їхні навички для найбільш ефективного ведення війни.

Один із них, Олександр, буде дистанційно керувати літаком під час зльоту, перш ніж він перейде на автопілот", — зазначає Девід. Безпілотник злітає за 200 метрів, це зроблено з міркувань безпеки. Щойно це відбувається, всі розсаджуються по машинах і їдуть.

І за подальшим рухом дрона спостерігають уже з кафе. За кілька годин стає відомо, що ціль уражено, а дрон повернувся. Наступного дня в росЗМІ з'являються повідомлення, що дрон був збитий, а руйнувань немає. "Росіяни, вони вічно брешуть", — просто відповідає Іван.

Нагадаємо, 24 червня Фокус писав, скільки ЗСУ вдалося вразити цілей у РФ: понад 30 російських нафтопереробних заводів, терміналів, нафтобаз.