В обхід України: Путін пропонує постачати газ у ЄС через Туреччину. Нічого в нього не вийде

П’ять причин, чому це неможливо Кремлівський тиран Володимир Путін під час Російського енергетичного тижня–2022 заявив, що Росія могла б перемістити транзит газу з "Північних потоків" до регіону Чорного моря і тим самим створити газовий хаб у Туреччині.

Після цієї заяви, міністр енергетики та природних ресурсів Туреччини Фатіх Донмез повідомив, що Росія та Туреччина зуміли досягти принципової угоди щодо створення газового хабу на березі Чорного моря.

Крім цього, представник уряду Туреччини припустив, що до цього проєкту увійде Азербайджан. Втім, офіційна позиція Баку більш ніж обережна – тамтешній міністр енергетики Ельнур Солтанов заявив, що найважливіше – це економічне обґрунтування проєкту.

Така позиція Азербайджану не дивує, тому що Турецький газовий хаб, який так активно рекламує ворожа пропаганда, – це мильна бульбашка, але за задумом ворога цей проєкт-примара має на меті знівелювати інтерес ЄС до газотранспортної системи України й тим самим зменшити темп підтримки з боку європейських держав.

Розвіювання міфу розпочну з визначень. Газовим хабом заведено називати торгову точку або простір, де покупці та продавці обмінюються правом власності на товар.

Такі операції відбуваються через підписання фінансових (ф’ючерси) та/або комерційних угод (фізичне постачання) в межах однієї торгової зони на біржі. Наприклад, газові хаби різних масштабів функціонують у 25 країнах ЄС.   Найбільш ліквідною торговою зоною є TTF у Нідерландах.

Помітний прогрес демонструють хаби Франції, Бельгії, Німеччини, Австрії, Чехії, Іспанії, Італії. Швидкі темпи розвитку спотової торгівлі притаманні таким державам, як Польща, Угорщина, Данія та Швеція.

На стадії становлення перебувають хаби у країнах Балтії, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії та Греції. Наявні газові хаби можливо класифікувати таким чином. Найперше – це фізичні, для них характерна фізична передача природного газу.

Тому необхідною умовою для організації такого хабу є достатній обсяг видобутку газу, розгалужена інфраструктура, велика кількість учасників ринку. Другий тип, – транзитні, де відбувається перепродаж та перевантаження природного газу з одного типу транспорту на інший.

Третій тип, – бенчмаркові: простір із розвинутим ринком фінансових послуг і довгострокового кредитування. Як бачимо, в Туреччині неможливо створити газовий хаб з п’яти причин. 1.

Недостатня потужність турецьких газосховищ – вони покривають лише 20% обсягів попиту внутрішнього ринку. Така потужність нездатна виконувати функції, притаманні фізичному та транзитному типу хабів. 2.

Відсутність вільного ресурсу газу в південних регіонах Росії та транспортних потужностей для доставлення додаткових обсягів. Крім цього, обмеження в режимах експлуатації наявних підводних трубопроводів через високу концентрацію сірки в Чорному морі. 3.

Відсутність запиту на російський газ в країнах ЄС та інфраструктури для його фізичного транспортування з Туреччини в Австрію та Німеччину. 4. Потреба в імплементації енергетичного законодавства ЄС. 5.

Згортання ринку фінансових і допоміжних послуг через інфляцію турецької ліри. Це унеможливлює безпечний процес хеджування – страхування різних активів від несприятливої зміни ринкової ситуації.

Ніхто не стане гарантувати ділову репутацію Ірану, який є також постачальником газу до Туреччини. Натомість потужності української газотранспортної системи здатні забезпечити природним газом 1/3 усього населення планети або 2 млрд осіб.

Тому якщо і бути новому хабу – так Східноєвропейському в Україні, який стане багатофункціональним і одночасно виконуватиме роль фізичного, транзитного та бенчмаркового торгового простору.

Цього, власне, і бояться у Росії, оскільки розгортання хабу в Україні відкриє надійний шлях газу з Азербайджану та інших країн на ринок ЄС, що означатиме остаточне і безповоротне вибуття Кремля із геополітичної арени.

Загалом створення Східноєвропейського хабу в Україні відкриє нові можливості для повоєнного відновлення національної економіки внаслідок формування справедливої ціни газу для всіх категорій споживачів; збереження обсягів товаротранспортної роботи; залучення інвестицій у газовидобуток; відкриття нових замовлень для підприємств суміжних галузей; підвищення ділової активності в цілому.