Безглузда здача Донбасу: чому поступка Путіну нічого не дає ні у військовому, ні в політичному сенсі

Останні територіальні вимоги Володимира Путіна включають здачу стратегічно важливих і добре укріплених українських земель на сході країни.

Москва закликає Київ в односторонньому порядку піти з приблизно однієї третини території Донецької області, яка залишається під контролем України, в межах будь-якої мирної угоди.

Іншими словами, Путін прагне забезпечити за столом переговорів контроль над територією, яку його армія не змогла завоювати за більш ніж три з половиною роки повномасштабної війни.

Північна третина Донецької області — це остання частина промислового регіону Донбасу на сході України, яка все ще перебуває під контролем Києва.

З моменту початку російської агресії понад десять років тому, у 2014 році, вона перебуває в епіцентрі вторгнення Путіна і є місцем розташування найбільшої мережі укріплень України.

Запропоновані Путіним умови миру являють собою низку серйозних політичних і військових загроз для української влади. Подарувати Росії великі території, які тисячі українців захищали ціною свого життя, було б, м'яко кажучи, вкрай гіркою пігулкою для українського народу.

Крім того, це було б сприйнято як винагорода Росії за розв'язання найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни. Це узаконило б рішення Путіна про вторгнення в Україну і створило б ґрунт для подальшої агресії з боку Росії.

Навіть якщо президент України Володимир Зеленський особисто схильний до умиротворення Путіна, він не має конституційних повноважень на поступку території. Зміни кордонів України мають бути узгоджені за допомогою національного референдуму.

Будь-які ознаки того, що Зеленський схильний прийняти територіальні вимоги Путіна, радше за все, викличуть сильну внутрішню опозицію. Це може дестабілізувати Україну, створивши для Росії низку можливостей для маніпуляцій.

Ослаблена і роздроблена Україна буде набагато вразливішою на полі бою і на дипломатичній арені.

В іншому разі, якщо Зеленський збереже свою нинішню позицію і продовжить відкидати захоплення Путіним земель Донбасу, Кремль, імовірно, скористається цією відмовою, щоб отруїти відносини українського лідера з президентом США Дональдом Трампом, зобразивши Україну головною перешкодою на шляху до миру.

Путін, безсумнівно, з радістю скористається можливістю вбити клин між Києвом і Вашингтоном, оскільки Москва прагне ізолювати Україну і послабити міжнародну підтримку українських військових дій.

З воєнної точки зору, здача північної частини Донецької області поставила б більшу частину східної України під загрозу захоплення російськими військами, що наступають. Наразі цей регіон служить бастіоном проти вторгнення Росії.

Хоча немає гарантії, що укріплені райони зможуть нескінченно чинити опір російським атакам, Путін майже напевно буде змушений пожертвувати величезною кількістю військ, перш ніж досягне своєї мети.

У цьому сенсі оборонний пояс Донбасу є одним із козирів України в її війні на виснаження проти Росії. За останні одинадцять років Україна побудувала низку укріплень у північній частині Донецької області, зосереджених навколо міст Слов'янськ і Краматорськ.

Цей район слугував логістичним центром для українських воєнних дій і був у центрі уваги при розробці стратегії глибокої оборони.

Якщо Україна відступить з цієї фортеці, Росія зможе забезпечити собі важливий плацдарм для подальшого просування, уникнувши при цьому сотень тисяч жертв. Українські військові будуть змушені поспіхом будувати нові укріплення на значно менш сприятливій місцевості.

З урахуванням того, що сучасні військові технології сприяють оборонним операціям, пояс фортець у північній частині Донецької області являє собою серйозну перешкоду для армії Путіна, яка вторглася.

Повсюдне використання дронів над полем бою робить великомасштабні механізовані прориви надзвичайно складним завданням, внаслідок чого Росія змушена покладатися на невеликі групи піхоти для проникнення в передові позиції України.

Такий підхід може бути успішним проти слабко захищених і побудованих поспіхом оборонних позицій, але навряд чи виявиться ефективним проти найбільш укріпленого сектора української лінії фронту.

Українці визнають необхідність поступок, причому більшість із них згодні з тим, що території країни, які наразі окуповані Росією, ймовірно, залишаться під контролем Кремля в межах будь-якого мирного врегулювання.

Однак, що особливо важливо, майже ніхто в Україні не вірить, що передача додаткових нескорених територій на Донбасі задовольнить імперські амбіції Путіна або усуне загрозу майбутніх російських вторгнень.

Навпаки, більшість українців згодні з тим, що це тільки надихне Кремль і підштовхне Путіна до подальших дій.

З воєнної та політичної точки зору Україні не має сенсу погоджуватися на територіальні вимоги Росії і добровільно здавати північну частину Донецької області в межах мирної угоди.

Доти, доки Київ продовжує контролювати пояс фортець Донбасу, є велика ймовірність, що українські військові зможуть перетворити весь регіон на цвинтар для армії Путіна, що вторглася.

Тим часом відступ залишить більшу частину України без захисту і різко підірве віру в керівництво країни.

Навіть якщо Путін зосередить свої найкращі військові частини у спробі завершити завоювання Донбасу, йому майже напевно доведеться заплатити дуже високу ціну за будь-які значні успіхи.

Дійсно, російська армія може на роки загрузнути в запеклих боях, які затьмарять попередні виснажливі бої та, можливо, змінять увесь хід війни. Саме тому Путін наполягає на тому, щоб Україна здала регіон без бою, і це допомагає пояснити, чому Україна не хоче цього робити.