Бунти як результат провалів бойовиків. Що відбувається в окупованому Маріуполі — відповідає радник міського голови

 — Бунти в Маріуполі, те, що вже підтверджено відео, які розміщують люди, котрі виходять на ці бунти, чому, що стало причиною невдоволення окупаційною владою? — Власне, це очікуваний результат насправді.

Тому що невиконані обіцянки рано чи пізно призводять до того, що люди починають питати, а чому так? І потім питають все гучніше і гучніше.

І насправді в Маріуполі купа проблем, купа проблем по цілих мікрорайонах, особливо приватний сектор, найбільш розтрощені мікрорайони. Відео дня Там, де людям обіцяли і світло, і воду, і газ, і все що завгодно, а так нічого і не зроблено.

І виникає питання, чого в когось є, а в мене немає? Де всі ці обіцянки? І починаються такі бунти, якщо казати про людей, імпровізовані мітинги. Це все було очікувано, ми попереджали про це. Це така притаманна маріупольська звичка вже за вісім років.

Власне, самі колаборанти, які сьогодні очолюють місто, дуже влучно цим користувалися останні два роки. Всілякі тарифні мітинги і таке інше. А сьогодні отримують те саме від тих самих людей, яких вони на мітинги і виводили.

І знову-таки такі самі бунти починаються по комунальних підприємствах окупаційних, де люди теж пішли працювати, де їм обіцяли надвисоку зарплату, вже два місяці зарплату не платять. І вони починають реальні страйки, не виходять на роботу, поки їм не заплатять.

Вже була десь місяці півтора тому дуже вдала акція з Маріупольводоканалом окупаційним, їм все виплатили. Люди це знають і починають використовувати, аби якось своє забрати в окупаційної влади.

Тобто це дійсно суто соціальні бунти, абсолютно безідеологічні, як окупанти люблять казати, «никакой политики», але вони є, і їх буде більше.

— Зважаючи на те, що проукраїнських людей або повбивали, або заарештували, або ці люди просто виїхали з Маріуполя, можна сказати, що це вже такий бунт здебільшого лояльних людей, які чекали російську владу? — Власне, так.

Можна сказати, що це бунти лояльних і частково нейтральних. Як не дивно, є і такі. І саме тому вони найскладніші для окупаційної влади.

Тому що вони чудово знають, що треба робити з проукраїнськими акціями, що треба робити з проукраїнськи налаштованими людьми, а що робити з людьми, які наче свої або хоча б не вороги і в принципі вимагають зрозумілих речей, що з цим робити, вони геть не знають.

А треба ж теж дивитися з оглядкою — у чому саме? У принципі, в так званій «ДНР» зараз дуже велика криза. Зрозуміло, грошей у Росії менше, [коштів] вона виділяє на Донецьк менше. Окрім того, поки по карманах все поховають колаборанти, до людей не доходить.

Тобто всі ці кризи посилюються, тому що в Маріуполі і в окупованій частині Донецької області зараз паливна криза дуже велика. Бензину немає, шалені черги, черги по 20 літрів у бак і не більше. В Маріуполі з хлібом дуже велика проблема.

Він або в три, в чотири рази дорожчий за українські ціни, або його немає дешевшого. І так далі. Ціни зростають, вони намагаються з ними якось боротися, якимись комісіями, якимось регулюванням. Проходить комісія, люди змінюють ціни на реальні. Тобто інфляція, всі це бачать.

І на тлі цього ще це незадоволення перш за все. Що на цьому відео, про яке сьогодні йдеться? Це люди на проспекті Перемоги, Лівобережжя, там, де запеклі бої йшли свого часу. Тобто в них з березня ані води, ані електрики. А ось зима на носі. Тому, звісно, воно палає потрохи.

— А мені цікаво, можливо, вам відомо, а як реагують в Маріуполі на втечу і відступ російських сил з Харківщини? Тут є дві великі різниці, як це сприймають росіяни, і я розумію, що і мешканці Маріуполя можуть налаштувати свої тарілки на RT і так далі, дивитися про те, що це перегрупування військ.

Але тут є суттєва деталь. Це люди, які жили багато років в Україні, вони мають критичний розум. І вони можуть приблизно уявляти масштаби російської військової катастрофи на півночі нашої країни. А як це сприймається в Маріуполі? — Сприймається застережливо.

Для проукраїнської частини, звісно, ми розуміємо, як це сприймається, для нейтральної і проросійської частини це дійсно сприймається дуже застережливо. Там тарілки не треба налаштовувати в Маріуполі, там по Т2 ведуть мовлення 30 каналів, там все з цим гаразд.

Як завжди, електрики немає, зате є російська пропаганда. Однак ми ж маємо розуміти, що в Маріуполі на відміну від багатьох міст постійно проходить розмінування, постійно вибухи.

По ночах люди постійно чують стрілецьку зброю, тому що окупанти там перестрілюються між собою. А недавно взагалі біля одного з райвідділів «поліціянти» влаштували феєрверк. Люди постійно чують відгуки війни, і вони ще не розслабилися.

Вони розуміють, що це може бути дуже швидко в інший бік. І ми бачимо, що ті, хто співпрацює з владою, з окупантами, якщо ще не пакують валізи, то замислюються, що нам далі робити? Проукраїнський актив навпаки розправив крила.

Ми бачимо, як там спротив наш міцнішає і спротив організований, і спротив просто людей проукраїнських. — А є реальний спротив у Маріуполі? — Звісно, є. По-перше, дуже потужний інформаційний спротив, наскільки це можливо.

Тому що це, мабуть, одна з небагатьох доступних форм спротиву в Маріуполі, враховуючи жорстокість режиму. Однак були і факти бойових дій, спрямованих на окупантів, були підпали, були підриви. Не чіпає маріупольський спротив, не може поки добратися до колаборантів.

Але щодо патрулів, наприклад, то користуючись всілякими хитрощами, є і позитивні результати, які мінусують окупантів. Тому Маріуполь як був креативним містом в Україні, так і в спротиві він залишається.

І звісно, наша Ї, наша проста вигадка, але, повірте, в місті палає у окупантів від цієї Ї. Дуже просто малюється, дуже зрозумілий посил, дуже зрозуміла реакція.

І, як результат, ввечері на площі Свободи наша молодь, просто молодь, не люди, які відносяться безпосередньо до спротиву, навіть в присутності деяких окупантів військових, співали гімн України і кричали, хто такий Путін.

Тобто все це наслідки роботи спротиву і роботи наших ЗСУ.

Те, що в людях у місті прокинулася віра в те, що, по-перше, їх ніхто не кинув, і що деокупація — це не щось, що обіцяють як з Донецьком вісім років, а це щось, що точно буде, як тільки ЗСУ зможуть просунутися в бік міста.

Тому так, спротив міцнішатиме, немає в тому сумнівів. Ми ще побачимо і набагато веселіші речі. — Що з освітою в Маріуполі? Російські вчителі помічені в місті? — Ні. Вистачило своїх. На жаль, але факт. Це такий окремий біль для мене зокрема.

І це, знаєте, та частина, коли свою толерантну позицію українську, «не все так однозначно», зараз ми вигрібаємо на зворотне. Вчителів вистачило своїх. Перейшли на бік ворога, працюють.

Наприклад, тільки отримали цифри, близько 70 викладачів колишнього, він зараз у Києві працює, Маріупольського державного університету, от 70 вчителів пройшли перепідготовку в Ростові-на-Дону. Понад 150 вчителів шкільних те саме, перенавчилися і взялися до роботи.

Тобто є такі. До того ж багато з них ті, хто були амбасадорами, хто були обличчями і Нової української школи.

Тобто ці пристосуванці просто перефарбувалися і зараз вдтовкмачую нашим дітям пропаганду про те, що українців як нації «немає», Україна, як країна, «вигадана» і все таке інше.

Тобто те, що Путін і всі його пропагандисти кажуть, це навіть з першого класу почали казати дітям у школах.

І тут треба висловити, мабуть, окрему подяку нашим батькам, які змушені віддавати зараз дітей, хоча вони протидіють цьому, і це теж факт, у перші дні відстояли перед вчителями, щоб діти не розмахували цією ганчіркою на камери, і цього не було.

Це надбання батьків, а не вчителів. Але з вчителями все сумно.

І разом з освітянською спільнотою, яка перебуває в евакуації, ми разом працюємо з освітянами і зі спротивом, щоб зафіксувати кожного вчителя, який вийшов працювати, щоб він був замаркований, щоб потім, коли ми деокупуємо, не було цього «я не знав, мене примушували» тощо.

Враховуючи те, що ми, як міська влада, надали механізм зокрема освітянам, які не могли виїхати, тому що був період, їх просто не випускали з міста, але ми їм надали механізм, як вони могли нам повідомити про те, що їх примушують йти на співпрацю.

І в принципі, виносимо це за дужки, після деокупації будемо розбиратися. Так от таких повідомлень одиниці.

— Ті ж самі вчителі, які під портрети Путіна навчають зараз дітей, і вони не є комбатантами, правда? Або ті люди, ми з вами бачили відео з Куп’янська, де встигла певна кількість місцевих отримати російські паспорти.

Як ви вважаєте, що робити з такими громадянами? — Та, в принципі, нічого складного насправді. Не буває невирішуваних питань, бувають незручні рішення.

Я вам скажу, що це питання, яке ми постійно обговорюємо з громадянським суспільством, з проукраїнським активом Маріуполя, зрозуміло, та і між собою, скажімо так, неофіційно. Ми розуміємо, що треба зробити, як містяни, що вісім років прожили на передовій України.

І зараз таке ще отримали у підсумку. Нам, по-перше, треба позбавити можливості цих людей обирати і бути обраними. Наприклад, запровадити інститут, коли права на голос, електоральне право, мають, по-перше, люди як платники податків.

Якщо ти не сплачуєш податки, ти не є активним в житті країни, то які вибори? І по-друге, дійсно по результату окупації ми маємо замислитися про інститути не громадянства, а за зразком прибалтійських країн. Бо інакше немає.

Це дуже добре буде, якщо під час деокупації ці всі люди поїдуть з України. Але ж знову-таки, хто потім їм заборонить повертатися? Тому ми маємо приймати дуже радикальні якісь рішення. Це може дуже некрасиво звучати, але в нас немає іншого шансу.

Росія нікуди не дінеться і після нашої перемоги. А ці люди як працювали на ворога, так і будуть працювати на ворога, ми маємо це розуміти.

Ті, хто безпосередньо приймав участь в пропаганді, отримав паспорт, попрацював на окупанта, тут взагалі має бути все однозначно — кримінальна відповідальність. Маємо посилити кримінальну відповідальність, і вони мають її нести. В тому чи іншому вигляді.

— До речі, закон про колаборацію існує. Скажіть, будь ласка, кадирівці як поводять себе в Маріуполі? Чи залишилися вони в місті? Або їх відвели? — Є в місті. Живуть вони за містом. Нещодавно їх взагалі поповнили, два автобуси привезли. Кадирівці, дагестанці.

Вони здебільшого займаються питаннями глобального пограбування, вивозом металобрухту. Разом з колаборантом нашим Іващенком. Це ще за часів до окупації була його мрія порізати Азовмаш на металобрухт. От зараз він цим займається. Прийшов до мрії, як-то кажуть.

От сьогодні вони ріжуть всю групу підприємств Азовмаша на металобрухт, людям сплачують по два рублі за кілограм чи по дві тисячі за кілограм, а по 32 тисячі здають у Ростові-на-Дону.

— За дві тисячі рублів скуповують у Маріуполі, за 32 тисячі рублів продають у Ростові? — Так. І все це, звісно, кришують кадирівці, які перебувають у місті.

Щодо поведінки маріупольців, скажімо, в буденному житті, то треба відзначити, що кадирівці ставляться краще за російських військових, і набагато краще за «днрівських» так званих військових. Це дивна ситуація, не до кінця зрозуміла.

Може, тому що вони себе росіянами не вважають. Найімовірніше, через це. Але є, займаються контролем на заводах.

Те, що відбувається з металобрухтом, з підготовкою військових баз, розчищенням цехів, всім цим займаються кадирівці і контролюють маріупольський район, так само переміщення. Там вони працюють здебільшого як Росгвардія. Це їхня зона відповідальності.

— Маріуполь, як транспортний вузол для російської армії, яка перекидає свої сили далі на південь України, в район Херсона, наскільки важливий? — Ніяк на сьогоднішній день. На щастя, вони не змогли запустити порт. На щастя, вони не змогли запустити залізницю.

Так, їдуть повз Маріуполь з Донецька або з Новоазовська, ростовського напрямку, просто транзитом. От транзитна точка, через яку проїжджають, не зупиняючись.

І власне, логістичного ніякого навантаження на сьогоднішній день Маріуполь для окупантів у військовій складовій не має. І це добре для нас. Нема баз глобальних, нема укріплень глобальних. Поки ми бачимо транзит, транзит і транзит.

— А чому не вдалося окупантам запустити порт і залізничний вузол? Росія не інвестує? — Ні, не інвестує. Ані мізками, ані грошима. І є ще одна причина, як ми думаємо. Тому що ситуація на фронті їм це не дозволяє. — Я розумію, тут відбудуєш порт, а вже тікати треба.

— Так, десь так. І там взагалі з портом цікава ситуація. Вони призначили з першого дня керівника порту, був росіянин, який керував одним з російським портів. Тобто спеціаліст, нічого не можемо сказати. Він пробув майже три місяці, і саме росіяни його заарештували.

І порт взагалі став після того. Тобто десь він крав. І свої свого ж закрили. Порт на сьогоднішній день взагалі заморожений. Що можна побачити по Маріуполю? Цей великий купол міфів про Росію, якщо об'єктивно дивитися, він просто як пил в повітрі розчиняється.

Тому що немає в них потужності. Просто немає потужності одразу відновити порт, відновити залізницю. Я певен, що ми б це зробили в набагато стисліший термін. Не можуть вони будувати нормально.

І знаєте, найцікавіше, чогось у нас так було заведено думати, по Маріуполю точно такі чутки і розмови були постійні, що в Росії немає корупції принаймні на середньому і нижчому рівні. Ніфіга. Крадуть так, як у Радянському Союзі.

Саме тому це перша причина, чому нічого не виходить. Тому що все розкрадається до того, як починається щось робити. — Ми зараз з вами підсумовуємо. Загалом що ж очікує маріупольців під час зимового сезону, зважаючи на все, що відбувається в місті? — Колапс і морози.